Сторінка:Вячеслав Липинський. Листи до братів-хліборобів 1919—1926 (1926).djvu/13

Матеріал з Вікіджерел
Перейти до навігації Перейти до пошуку
Цю сторінку схвалено


розумінню людей вийшовших з народу. До Вас, як до людей вийшовших з народу, йшов я, і Вам протягував я руку ціле своє життя, прийнявши Ваш народний український говір і скрізь шукаючи спільної — державної і національної — мови з Вами. До цього самого кликав я і кличу всю свою верству. Вже скоро буде 30 літ, коли, кінчаючи ще в Київі ґімназію, сказав я своїм товаришам, синам, як і я, українських шляхтичів-Поляків: »ходім всі разом до тих, з ким ми на одній Землі нашій живемо — в українську громаду!« І вступивши тоді в цю громаду, повторюю від того часу і їм і Вам, що тільки обєднаня старих панів з новими витворить здатну до сотвореня України нову провідну верству.

Це Ви, інтеліґенти, бажаючи собі неподільної влади, відштовхнули в р. 1918 протягнуту Вам нами, як цілою верствою, руку. Але Ви помиляєтесь, що тільки Вам належить будуччина. Розторощить Ваш народ незабаром Вас, даючих провід сьогодня Україні — інтеліґентів демократів і охлократів.

І помиляєтесь також, що ми поборюєм Вас тому, що ми вимираюча верства. Все, що єсть спорохнявілого між нами — воно власне з Вами, в Ваших ріжних »уенерах« і »yecpepax«, або серед таких самих, як Ваша, польських та російських демократій. Помилка Ваша випливає з того, що Ви утотожнюєте вічні людські типи з минаючою історичною верствою. З типу войовника-продуцента витворилась колись на Україні провідна шляхетсько-дворянська верства. Але завдяки колоніяльному нашому істнуванню, аналіз якого знайдете в цій книзі, тип цей серед верстви шляхетсько-дворянської давно вже, разом з руїною України, почав занепадати. Відродити його — залишаючись в своїй верстві — ось наше завдання. І він відродиться! Відродиться з останків старої шляхти, яку вже не раз винищували в Україні, а яка все-ж таки на Україну, в лиці своєї найздоровіщої частини, завжди повертала. Вибється він на верх і з того самого народу, іменем якого Ви всує прикриваєтесь. Для цього власне рідного нам рицарського продукуючого типу, — якому, а не Вам, інтеліґенти, належатиме будуча влада в Україні — писана через голови Ваші — шакали часів руїни — оця книга.

Коли-б Ви інтеліґенти мали розум, то замість глупо реготатись, Ви вже тепер подану Вам руку нашу прийняли-б. Особливо Ви, що поборюючи большовиків, хочете зміни правлячої верстви на Україні. Пани, як і народ, були, єсть і завжди будуть. Краще, щоб народом правили пани добрі, ніж злі, що переможуть, коли Ви самі знищите тих, що добрими хотіли бути. Крім того досвід старої правлячої верстви, Вам — кандидатам на нову — міг-би у пригоді стати. Його Вам не замінять Ваші »соціяльні науки« і »соціолоґічні інститути«. Бо політичний досвід здобувається не тільки теорією, а перш за все практикою і вродженою традицією многих поколіннь. Для даного народу він добрий лиш тоді, коли здобутий він власне серед того самого народу і в цих самих умовах, в яких Вам, бажаючим править Україною, доведеться здійснювати ці самі орґанізаторські завдання, що їх здійснювала, колись, Вами на самогубство засуджена, верства.

Так! наш досвід без Вашої свіжої примітивної сили мало вартий, бо хто-ж його буде здійснювати? Але ще менше варта Ваша примітивна сила без нашого досвіду, бо хто-ж нею на будову а не на руїну України покерує? Коли самогубці ми, то тим більше самогубці й Ви. Коли наше українство довело нас до Вашого сміху, то Ваше доведе Вас до ще гіршого сміху тих, що йдуть за Вами. Але між смертю нашою і Вашою буде все-ж таки ріжниця. Для одних смерть єсть радістним одходом од життя, звільненям од всіх земних турбот, кінцем несеного — 

XII