Сторінка:Вячеслав Липинський. Листи до братів-хліборобів 1919—1926 (1926).djvu/12

Матеріал з Вікіджерел
Перейти до навігації Перейти до пошуку
Цю сторінку схвалено


не поможуть і України не сотворять? — Тільки Ви, що кривди і злиднів від дитячих літ, і всіх їх наслідків на собі не зазнавали.

Які пани — такий народ; який народ — такі пани! Тільки в спільнім зусиллі, тільки в співпраці і в спільнім підчас цієї праці на себе впливанню, пани і народ на Україні зможуть позбутись своїх хиб. Оце спільне зусилля і ця співпраця — це і єсть власне, сотворена і панами і народом, Україна. Вона буде тільки така, або її ніколи не буде. А тоді знов буде те, що було тисячу літ: підлі раби, вирізуючі періодично підлих панів, і підлі пани, продаючі свою панську честь тій чи иншій метрополії та накладаючі знов при її помочі намордник на збунтованих рабів…

Так само як і Ви, ми бачимо, що Українці — тоб-то ці, кого за представників державно-національної ідеї української уважають — біжать на вірну смерть і своєю діяльностю єдиний вихід з нашого колоніяльного гниття унеможливляють. Але власне тому наш обовязок (чи відоме Вам, читаче-циніку, оце поняття?) не відходити від них. І як що сили наші поглинула вже боротьба, то лягти їм впоперек дороги, хоч-би вони в своїм безглуздї мали нас, як і попередників наших, затоптати. Оттак впоперек шляху до смерти України вважав я за свій обовязок совісти і чести покласти Українцям те, на що мені ще стало сил: — оці мої »Листи«…

Врешті окремо кілька слів відповіді Вам, циніки інтеліґенти.

Ви знаєте самі, що блахмана пускаєте, жонглюючи поняттями: »народ« і »демократія«. Народ і демократія — це не синоніми. Народ був, єсть і завжди буде. І до нього завжди належить будуччина, бо завжди старі провідні верстви одмирають і завжди нові з народніх мас на їх місце підіймаються. Але разом з тим народ ніколи сам не править. І найлучше народові тоді, коли ним правлять добре коли енерґія і активність вийшовших з його лона нових провідників здержується вірностю, честю, розумом і орґанізацийним досвідом провідників старих. Як що це називати демократією, то я був завжди, єсть і буду демократом. Бо завжди кликав я старих панів до співпраці з панами народніми новими — співпраці, якої ціль: добро цілої Української Землі і цілого, її заселюючого, народу.

Демократія, яку Ви практикуєте, це не народ і не добро народу, а метод Вашого інтеліґентського правління при помочі оббріхуваня народу. Анонімний фінансовий капітал дає Вам гроші, а народ — картки виборчі. За гроші Ви у народа купуєте картки, а лякаючи народом, Ви виманюєте гроші. І це зветься демократія — правління народу! Коли-ж Ви таким правлінням до краю роздрочите і здеморалізуєте народ, Вас — демократів — проганяють при помочі народа войовничі грабіжники між Вами — охлократи. Самодержавною диктатурою, яка дере сім шкір з народу, кінчиться Ваша, нічим і ніким не обмежена, »влада суверенного народу«! Фараони, що теж правили самодержавно, але Милостю Божою а не іменем народу, оставили по собі на віки вічні піраміди. А що оставите по собі Ви, інтеліґентські самодержці іменем народу? Руїни знищеного Вами надбання попередніх поколіннь і трохи гною від того, що Ви пожерли, використовуючи свій день. О, бо сьогодня дійсно Ваш день день панування анонімного золота і Вас — інтеліґентів-хамів…

Як методи правління, убийчі для моєї Батьківщини України, я поборював, поборюю і до кінця життя буду поборювати Вашу інтеліґентську демократію і Вашу інтеліґентську охлократію. Але не Вас »демократів« і »охлократів« в

XI