Сторінка:Вячеслав Липинський. Листи до братів-хліборобів 1919—1926 (1926).djvu/153

Матеріал з Вікіджерел
Перейти до навігації Перейти до пошуку
Цю сторінку схвалено


своєї зручної політики — хай собі йде в республіканську, буржуазну, соціялістичну чи комуністичну демократію. Там при виборах президентів, при змінах правителів настановлених »волею народа«, заховались ще всі темні сторони старої монархії. Спопуляризувавшись і сдемократизувавшись, вони там стали тільки більш доступними. Підлещуватись, дурити, підкуплювати, бути куртизанами далеко легше і зручніще при президентах, совнаркомах і при »сувереннім народі« ніж це було при виродившихся монархах.

Ми хочемо аристократії, але здорової, міцної, до творчости здатної, а не штучного консервування аристократії здеґенерованої і безсилої. Ми думаємо, що таку нову аристократію витворить в своїх класових орґанізаціях кожний український клас на підставі власної класової традиції і власної класової селекції. Найкращі між хліборобами, найкращі між військовими, найкращі між робітниками, найкращі між інтеліґентами, найкращі між промисловцями і т. д. — ось нова українська аристократія.

Мірилом вартости кожної дійсної аристократії єсть її здатність творити нові цінности, будувати, орґанізувати життя. Остаточне завдання кожної демократії захопити в свої руки сотворене предками національне добро і його ріжними »справедливими« демократичними способами поміж себе поділити — вже у нас на Україні майже виконане. Тим нащадкам старої аристократії, що приходять до нас і питають, чи не можна би на підставі своїх старих аристократичних привілеїв одержати більший пайок при демократичнім грабіжі національних складів — ми кажемо національні українські склади вже розграбовані, а поділом награбованого ми не промишляємо. Ми хочемо обєднати тих, хто здатний почати творити нові склади, а не тих, хто знає »послідний і найсправедливіщий спосіб«, як їх з користю для себе дограбувати. Ті хай ідуть до буржуазної, соціялістичної, комуністичної і всякої иншої демократії.

Нащадки старої шляхецько-козацької аристократії — дворянський і козацький стан хліборобського класу — при реставрації Гетьманства повинен і має обовязок відограти велику ролю. Бо-ж серед них  — людей землі — найбільше жива ще наша стара державно-національна традиція; бо-ж вони по природі своїй, як і всі хлібороби, мусять бути стихийними монархістами-гетьманцями, а маючи більшу освіту, повинні перші гетьманську ідею для себе і для других усвідомити. Але на жаль демократична зараза вносить страшні спустошеня в ряди нашого дворянства, ослаблюючи тим самим ряди і силу цієї частини українських Гетьманців.

Багато нашої старої аристократії на жаль забуло вже про свою первістну й основну аристократичну традицію: традицію жертви во імя держави і творчости державної; забуло про ту безліч праці і посвяти, яку поклали її предки в будову минулих форм нашого державного життя. Звикши в часах розвалу старої монархії та старої аристократії тільки використовувати для себе пануючу форму державного ладу — обїдатися в дословнім і переноснім значінню цього слова — та частина нашого дворянства нездатна вже ідеєю нової дер-