Сторінка:Вячеслав Липинський. Листи до братів-хліборобів 1919—1926 (1926).djvu/155

Матеріал з Вікіджерел
Перейти до навігації Перейти до пошуку
Цю сторінку схвалено


в своїй власній класовій орґанізації поруч з нашою класовою орґанізацією при Гетьмані України стане і якому тоді ми перші руку до згоди простягнемо, перші всі минулі взаємні кривди і образи забудемо, і рука в руку йдучи, як рівні з рівними до спільної національної і державної творчої праці візьмемось. Як що це називати »демократією« то на таку »демократію« ми все і завсігди щиро підемо.

Змонополізувати ідею Гетьманства для одної касти та, наче од большовиків втікаючи, прибрати її для непознаки в модерний крамний демократичний піджачок, це значило б сотворити ще одну імпотентну українську демократичну інтеліґентську партію, це значило б єдину українську державно-творчу ідею — ідею Гетьманства — загубити.

Під покришкою демократизму Гетьманство не може бути реставроване. Ідея наша, оплутана демократичним туманом, стратить свою ясність і не зможе бути втілена в життя. Конкуренції зі спеціялістами по обдуруванню »суверенного народу« ми не видержимо і коли опинимось в демократичній компанії, нас тільки висьміють і заклюють. »Народ«, якому ми »запропонуємо вибрати себе« на тій підставі, що ми народолюбці-демократи, найкращі поміж усіми иншими народолюбцями-демократами, матиме повне право сказати, що ми тільки від решти демократів дурніщі. Бо ті за вибори платять землею та всяким иншим розграбованим з національних складів, хоч не своїм, але реальним добром, а ми пропонуємо тільки вексель на будучі блага, які ще треба допіру сотворити.

Так званий »холодний« раціоналістичний аналіз »політичної дійсности«, яким у декого щиро прикривається бажання штовхнути нас во імя цієї дійсности і »реальної політики« на демократичні експеріменти має одну кардинальну хибу: він — як кажуть Росіяне — тільки »заднимъ умомъ крѣпокъ«. Він показує лише чого не треба було робити. Того самого зрештою вчить вища школа »реальної політики і політичної мудрости« — вся сучасна патентована т. зв. академічна соціольоґічна наука.

І академічні соціольоґічні теорії треба розуміється знати, щоб не одкривати політичних »Америк« і не думати наприклад, що комунізм це »посліднє слово соціяльних наук«, бо таких »послідніх слів« було вже в історії людства чимало. Але при тім треба твердо памятати, що ні один патентований соціольоґ ніколи ні одної нової форми громадського життя не сотворив, і всяка »реальна політика« дуже добра, але тільки для використовування вже кимсь сотворених і усталених форм якогось політичного ладу. Будучинна і творча сила всіх соціяльних, зокрема національних політичних ідей опреділялась від початку світа не їхньою »науковостю« чи »політичним реалізмом«, а степеню завзяття, відданости, захопленя й фанатизму, які вони в своїх визнавцях, а через них у цілих людських громадах викликали.

»Ce qu’il y а de vraiment fondamental dans tout devenir. c’est ’état de tension passionnée que l’on rencontre dans les âmes«[1] — пише Сорель. Цей факт усякого соціяльного життя підтверджує досвід минувшини і обсервація сучасности. І тому, коли ми хочемо бути тепер, в часах демократичного руїнництва, дійсно політичними реа-

  1. G. Sorel: »Vues sur les problèmes de la philosophie«, p. 76.