Сторінка:Вячеслав Липинський. Листи до братів-хліборобів 1919—1926 (1926).djvu/166

Матеріал з Вікіджерел
Перейти до навігації Перейти до пошуку
Цю сторінку схвалено


хийне хотіння даної ґрупи не усвідомлене нею, поки ця ґрупа не має свідомости себе і своїх бажаннь, то її хотіння дрімає і ніякими проявами руху, проявами сили не дає про себе знати. Цілі століття може трівати такий стан, аж поки в певний історичний момент певна частина цієї ґрупи не усвідомить собі свого стихийного, досі неусвідомленого хотіння. З того моменту ґрупа, досі пасивна — стає ґрупою активною; її хотіння, досі неусвідомлене, хотіння стихийне, сліпе — стає свідомим хотінням, свідомою волею, здатного творити діла.

Усвідомлювання собі оцього ірраціонального стихийного хотіння і виявленя його в виді прибраного в словесні льоґічні форми образу — стає першим завданням і обовязком праці нервів та розуму тих членів ґрупи, що належать до її думаючої і пишучої, оперуючої словом частини.

Всяка соціяльна теорія мусить бути зразу продуктом індивідуальної творчости. Але мірилом її сили і вартости являється не її »оригінальність«, »обєктивність«, »науковість«, »льоґічність« — а здатність підіймати живих, реальних людей на творчі громадські діла. Для доказу правдивости всякої соціяльної теорії більше варте одно добровільно віддане за неї людське життя, ніж сотні »науково« написаних томів. Але знов, щоб люде віддавали за якусь соціяльну теорію своє життя, вона мусить бути для них усвідомленою, вона мусить захоплювати їх образом, який вона викликає в їх душах і який відповідає їх стихийному ірраціональному хотінню. Вона мусить бути зформулована в живім — усвідомлюючім слові, здатнім порушувати стихийне хотіння людей.

І ось тут в цім способі формулування ірраціонального хотіння в раціоналістичнім слові проявляється вся чесність, вся моральна вартість письменника. Коли він до ніякої громадської ґрупи орґанічно, всіми фібрами своєї душі не належить, коли в ньому немає безмежної любови до свого колективу, коли він не живе сам його життям, то в ньому не може бути громадського інстинкту і тієї ірраціональної інтуїції, яка одна тільки — а не вправи в льоґіці чи стилістиці — дає можність письменникові зформулувати в слові ірраціональне хотіння своєї громади. Тому чесність і моральність вимагала-б од людей, які в собі такої великої любови до своєї громади не мають, од людей позбавлених громадського інстинкту, щоб вони твореням соціяльних теорій і публіцистичним письменством не займались.

Крім того громада має право вимагати і звичайно вимагає від письменника, щоби він, усвідомлюючи і формулуючи заложене в нім