Сторінка:Вячеслав Липинський. Листи до братів-хліборобів 1919—1926 (1926).djvu/167

Матеріал з Вікіджерел
Перейти до навігації Перейти до пошуку
Цю сторінку схвалено


самім, як частині громади, спільне громадське хотіння, не вносив в цю свою працю своїх персональних, еґоістичних інтересів. Мірилом чесности і заразом найбільшою нагородою для чесного письменника-публіциста повинно служити те, що його власна, його розумом, кровю і нервами сотворена теорія, вийшовши на люде, перестає бути його теорією, а стає теорією-вірою всіх людей, що належать до даного колективу. Не повинно бути більшої радости для чесного письменника, коли він, зформулувавши в слові своє власне стихийне хотіння, зустріне серед своєї громади радісне признання, що це не його власні думки, що всі вже давно так думали, що вже давно всі того самого хотіли…

Алеж чесність в громадській публіцистичній праці і чесність в політичнім думаню, це одна з найрідших прикмет, особливо тепер, в часах панування »преси«, в часах не виданих ще в історії орґій літературної брехні і літературного шарлатанства.

Бо рідко хто може встояти проти спокуси замінити свою громадську пустопорожність і свій тупий анті-громадський еґоізм легкою компіляцією з підручників »політичної економії«. Свою злобну заздрість до розумніщих чи багатших прикрити ідеалістичною теорією якогось »визвольного руху«. Своє особисте стихийне бажання зробити політичну карєру і добратись до державної скарбниці прибрати в словесні форми якоїсь »патріотичної фільософії«. Свою гадючу зненависть до своїх найблизчих подати в якійсь блискучій своїм стилем прозі, або зробити з неї ідеольоґічну »оборону народу«, де може навіть якась справедлива думка затроюється по дорозі між мозком і пером персональною злобою такого гадючого, безчесного письменника. До чого-ж веде оце літературне шарлатанство бачимо добре ми всі, сучасники упадку і руїни европейської культури і цивілізації, що колись була сильна епічною правдою свого громадського життя, а тепер гниє, оплутана брехнею усвідомителів і виразителів того життя.

Та й наша сучасна Україна може служити чи не одним з найбільше яскравих прикладів руйнуючої ролі всякої брехливо-усвідомлюючої літератури. Подумаймо тільки, чи так би закінчився сучасний великий стихийний рух нашого народу, коли-б наші письменники, наша інтеліґенція, ті, що цей стихийний рух усвідомлювали і в слові формулували, чесно виконували кожний своє завдання, чесно усвідомлювали хотіння тієї соціяльної ґрупи, до якої кожний з них по способу свого життя, по свому уродженю і вихованю належав. Коли-б ріжні наші наддніпрянські політики-учені з поміщиків, міщан та духовного стану, не писали в своїх публіцистичних творах неправди, що вони так політично хочуть і так політично