Сторінка:Вячеслав Липинський. Листи до братів-хліборобів 1919—1926 (1926).djvu/204

Матеріал з Вікіджерел
Перейти до навігації Перейти до пошуку
Цю сторінку схвалено


Сучасні інтеліґентські правителі, як і попередники їх, мусітимуть скоритись грядучим Імператорам, вождям відроджених і новонароджених вояків та продуцентів. Вони мусітимуть вернутись в свої теперішні монастирі — в ті ріжні аполітичні культурно-національні установи — і до тієї ідейної, вказуючої тільки на соціяльні несправедливости, але не захоплюючої владу політичної діяльности, яка одна достойна інтеліґенції і яка єдине відповідає її позбавленому матеріяльної сили станові. І ці культурні, уморальнюючі, педаґоґічні, духовні завдання, до яких мусітиме вернутись інтеліґенція, такі безмежно великі, що в порівнанні з ними сучасні демократичні опереткові президентури та й загалом все парламентське і пресове інтеліґентське, політичне шарлатанство перейде до історії таким дрібним і мізерним, як дрібним і мізерним у величній історії морально відродженої католицької Церкви здається нам сьогодня період світської влади Пап.



17. Одною з найбільше яскравих прояв сучасного бажання матеріяльно непродукуючої інтеліґенції захопити в свої руки світську владу на цілім світі єсть так звана »найбільше послідовна демократія«: інтернаціональний революцийний і політичний соціялізм.

В політичнім соціялізмі зійшлись часово дві діяметрально собі протилежні течії сучасного громадського життя. З одного боку, з гори: оце бажання найбільше властолюбивої непродукуючої інтеліґенції — інтеліґенції найбільше незадоволеної своєю політично-фінансовою залежностю від капіталістів в сучасних »буржуазних демократіях« — визволитись з під цієї залежности, знищити владу капіталістів і неподільно правити світом, використавши для цього революцийну, переворотову енерґію пролєтаріяту. З другого боку, з долини: стихийне хотіння новонародженої продукуючої громадської сили — промислово-фабричного робітництва — заволодіти тим, чим хоче володіти всяка продукуюча громадська сила: — засобами продукції і війни — в данім випадку фабриками і державою, та стати в той спосіб національною аристократією, усунувши від влади сучасних правителів нації, отже в першій мірі всяких правлячих тепер, демократичних, в тім числі і соціялістичних інтеліґентів. І гостра протилежність між цими двома течіями зарисовується що разу більше в міру того, як зростає реальна матеріяльна сила робітництва, як воно чим раз більше свідомо і орґанізовано (а не тільки по найму, механічно) починає брати участь в національній продукції, як збільшується його уділ у володінню національними фабриками і національною державою.