Сторінка:Вячеслав Липинський. Листи до братів-хліборобів 1919—1926 (1926).djvu/205

Матеріал з Вікіджерел
Цю сторінку схвалено

Інтеліґентському інтернаціональному революцийному соціялізмові в мірі зросту матеріяльної сили продукуючого робітництва усуваєтьса ґрунт під ногами. Соціялістичні інтеліґенти бачать чим раз виразніще, що їх жде доля їхніх демократичних побратимів. Як ці, ⁣»зробивши демократичну революцію«, опинились в результаті в наймах у фінансового капіталу, так ті, ⁣»зробивши пролєтарську революцію«, мусять опинитись в наймах у заволодіваючого фабриками і державою продукуючого пролєтаріяту. І бороняться від тієї політично-комісіонерської ролі властолюбні соціялістичні інтеліґенти так само, як боронились від неї у всіх часах і у всіх націй всякі інтеліґенти, що покинули єдине їм доступний ідейно-політичний, духовний або технічно-аполітичний світ і, замість чесно служити своїм націям, хотіли захопити непосильну для них світську політичну владу. Одинокою зброєю позбавлених матеріяльної сили, але бажаючих влади людей єсть скрізь і завжди словесне політичне обманство.

Для прикладу наведу тут тільки кілька найбільше яскравих зразків оцієї відміни інтеліґентського словесного і політичного обманства, яке зветься ⁣»науковим«⁣ інтернаціональним революцийним соціялізмом.

Коли вірити основній тезі тієї науки, яка спірається на даних, стверджених історією розвитку людства — тієї науки, яку зрештою визнають і самі соціялістичні інтеліґенти і яка каже, що ⁣»спосіб матеріяльного життя править світом ідей і предопреділяє хотіння« — то з факту, що ідею інтернаціонального соціялізму і світової диктатури пролєтаріяту сотворили люде, що жили по інтеліґентському, не звязаному з матеріяльною продукцією способу життя, треба зробити льоґічний висновок, що ця ідея єсть ідеєю оцих інтеліґентів, а не живучого по иншому способу матеріяльного життя, працюючого біла засобів матеріяльної продукції — біля фабрик та машин — матеріяльно продукуючого робітництва.[1] І дійсно образ, який викликає в уяві ідея

  1. За вийнятком двох дійсних робітників, Августа Бебеля і Бенуа Мальона і то зрештою дуже добрих орґанізаторів-політиків, але дуже слабих соціялістичних теоретиків, вся решта теоретиків (тоб-то людей усвідомлюючих в раціоналістичнім слові своє ірраціональне хотіння), як ⁣»утопійного«, так і т. зв. ⁣»наукового«⁣ соціялізму були інтеліґенти буржуазного походженя. Отже інтеліґентами-міщанами були теоретики соціялізму фільософічного: Сен-Сімон, Фуріє, Овен — далі теоретики соціялізму політичного: Люї Блян, Блянкі, Лассаль, врешті теоретики соціялізму наукового: Маркс, Енгельс, Родбертус. Так само до інтеліґентів міщан належить професор Едвард Давід, доктор фільософії Франц Мерінґ, адвокат Карл Лібкнехт, скінчивший університет Карл