Сторінка:Вячеслав Липинський. Листи до братів-хліборобів 1919—1926 (1926).djvu/205

Матеріал з Вікіджерел
Перейти до навігації Перейти до пошуку
Цю сторінку схвалено


Інтеліґентському інтернаціональному революцийному соціялізмові в мірі зросту матеріяльної сили продукуючого робітництва усуваєтьса ґрунт під ногами. Соціялістичні інтеліґенти бачать чим раз виразніще, що їх жде доля їхніх демократичних побратимів. Як ці, »зробивши демократичну революцію«, опинились в результаті в наймах у фінансового капіталу, так ті, »зробивши пролєтарську революцію«, мусять опинитись в наймах у заволодіваючого фабриками і державою продукуючого пролєтаріяту. І бороняться від тієї політично-комісіонерської ролі властолюбні соціялістичні інтеліґенти так само, як боронились від неї у всіх часах і у всіх націй всякі інтеліґенти, що покинули єдине їм доступний ідейно-політичний, духовний або технічно-аполітичний світ і, замість чесно служити своїм націям, хотіли захопити непосильну для них світську політичну владу. Одинокою зброєю позбавлених матеріяльної сили, але бажаючих влади людей єсть скрізь і завжди словесне політичне обманство.

Для прикладу наведу тут тільки кілька найбільше яскравих зразків оцієї відміни інтеліґентського словесного і політичного обманства, яке зветься »науковим« інтернаціональним революцийним соціялізмом.

Коли вірити основній тезі тієї науки, яка спірається на даних, стверджених історією розвитку людства — тієї науки, яку зрештою визнають і самі соціялістичні інтеліґенти і яка каже, що »спосіб матеріяльного життя править світом ідей і предопреділяє хотіння« — то з факту, що ідею інтернаціонального соціялізму і світової диктатури пролєтаріяту сотворили люде, що жили по інтеліґентському, не звязаному з матеріяльною продукцією способу життя, треба зробити льоґічний висновок, що ця ідея єсть ідеєю оцих інтеліґентів, а не живучого по иншому способу матеріяльного життя, працюючого біла засобів матеріяльної продукції — біля фабрик та машин — матеріяльно продукуючого робітництва.[1] І дійсно образ, який викликає в уяві ідея

  1. За вийнятком двох дійсних робітників, Августа Бебеля і Бенуа Мальона і то зрештою дуже добрих орґанізаторів-політиків, але дуже слабих соціялістичних теоретиків, вся решта теоретиків (тоб-то людей усвідомлюючих в раціоналістичнім слові своє ірраціональне хотіння), як »утопійного«, так і т. зв. »наукового« соціялізму були інтеліґенти буржуазного походженя. Отже інтеліґентами-міщанами були теоретики соціялізму фільософічного: Сен-Сімон, Фуріє, Овен — далі теоретики соціялізму політичного: Люї Блян, Блянкі, Лассаль, врешті теоретики соціялізму наукового: Маркс, Енгельс, Родбертус. Так само до інтеліґентів міщан належить професор Едвард Давід, доктор фільософії Франц Мерінґ, адвокат Карл Лібкнехт, скінчивший університет Карл Кавтський і взагалі всі ті, що творять сучасну величезну соціялістичну літературу і пресу і що зроду віку самі матеріяльно продукуючою працею не займались і нічого спільного з засобами матеріяльної продукції — з землею, фабриками, машинами — не мали. При тім треба згадати давно всім відомий, але замало усвідомлений факт, що більшість творців і провідників інтернаціонального соціялізму, почавши од самого Маркса, належали до екстериторіяльної, звязаної міцно своєю інтернаціональною конфєсийно-купецькою орґанізацією і не звязаної з землею, полукочової жидівської раси, і що в хотіннях інтернаціонального соціялізму, усвідомлених і зформулованих його інтеліґентськими теоретиками — Жидами, захована значна доля ірраціонального стихийного хотіння оцієї інтернаціональної жидівської раси: захопити знов, все од віків утікаючу ім з рук і все для них недосяжну політичну владу над цивілізованим, осілим, хліборобським, технічно-промисловим світом. Як сильний єсть вплив Жидів в інтернаціональнім соціялізмі свідчить факт, що бажання напр. соціялістів Німців, як доцента університету Евгена Дюрінґа в 70-х роках минулого століття, далі спроба бувшого теольоґа, потім соціяліста, Ріхарда Кальбера в 90-х роках, захистити соціялізм від жидівських впливів — скінчились повним крахом і соціялістичний конґрес в Кольонії в жовтні 1893 р. раз на завжди »предав анафемі« всякі антисемітські течії в соціялізмі. Факт цей стане зрештою зрозумілим, коли згадати, що перший основоположений для дальшої соціялістичної преси соціялістичний орган в Німеччині був видаваний за гроші Карла Гохберґа, багатого жидівського купця з Франкфурту на Майні; що акціонерами найбільшого соціялістичного французького дневника L'Humanité були жидівські капіталісти; що перший соціялістичний орґанізацийний конґрес в 1879 р. у Франції був фінансований Жидом Ісааком-Адольфом Креміє, який був алжирським губернатором за часів правління Французького патріота-республіканця Жида Ґамбетти і т. д. і т. д. Врешті для зрозуміння інтеліґентські здеклясованого — отже не класового, не традицийного, не орґанічного — характеру інтернаціонального революцийного соціялізму, не без значіння також факт, підмічений таким видатним знавцем соціялістичного руху, як проф. Роберт Міхельс (в його книжці: »Політичні партії — спроба аналізу оліґархічних тенденцій демократії«, зібраний надзвичайно багатий фактичний матеріял до історії соціялізму), що діти соціялістичних діячів і проводирів майже ніколи не ісповідують соціялістичної віри своїх батьків. Цей факт бачимо скрізь, де якась ідеольоґія виросла на ґрунті таких цілей і таких бажаннь (в даному разі інтеліґентського бажання правити світом очевидно во імя »добра« цього світу), які не звязані з орґанічними потребами матеріяльного життя даної ґрупи і од нездійсненя яких ніяка матеріяльна катастрофа даній ґрупі не грозить. Матеріяльне життя непродукуючої інтеліґенції зовсім не залежить од того, чи здійсниться інтеліґентська ідея інтернаціонального соціялізму, чи не здійсниться, і тому діти і семї провідників цієї ідеї, а часто і самі провідники, можуть спокійно, без ніякого риску для себе, од цієї ідеї одмовитись, знайшовши якийсь инший, більше моральний і більше відповідний для них від інтернаціонального соціялізму — інтеліґентський фах. І тому наприклад, коли соціялізм хліборобських дітей єсть проявою морального спантеличеня і класового виродженя хліборобської дитини, над яким страшно боліють душею і на який иноді дуже гостро реагують батьки, бо в цім вони слушно бачать загрозу для істнування хліборобської сімї, то »буржуазний світогляд« дітей соціялістичних інтеліґентів не тільки не турбує, а дуже часто своєю більшою практичностю тішить навіть їхніх батьків. Не диво отже, що соціялісти хліборобського походженя це загалом рідкі вийнятки, а інтеліґентська »буржуазія« соціялістичного походженя це щоденне зявище.