Сторінка:Вячеслав Липинський. Листи до братів-хліборобів 1919—1926 (1926).djvu/217

Матеріал з Вікіджерел
Перейти до навігації Перейти до пошуку
Цю сторінку схвалено


земля, що віками давала їм прожиток і заробіток, не дісталась на власність в руки посідаючих інветар заможніщих селян, у яких, при сучасній системі їх хазяйства, де бідне селянство прожитку і заробітку вже не мало-б. І як давніще, при касуванню напр. сервітутів, за удержаня цих сервітутів, тоб-то за удержаня старих, пережитих, реакцийних форм землеволодіння, стояли завжди оці бідні малоземельні селяне, бо, маючи небагато землі, вони випасали свою худобу в поміщицькому лісі і на спільній з поміщиком толоці — так тепер за удержаня неподільности і непродажности »скарбової« землі, за право користування (а не за право общинного володіння!) цією поміщицькою землею, иншими словами за своє старинне право сервітута до цієї землі, стали, як один, всі ті селяне, які, не маючи своїх коней, волів, возів і плугів, не могли мати надії, що їм, як багатіям, вдасться цю землю на власність купити.

Але крім цієї катеґорії »есерів« була ще багато небезпешніща катеґорія инша. Ті самі, що вже в XVII століттю (при тодішніх земельних просторах!) скаржились на »дуків«, що за ними »всі луги і луки« і що »козаку-нетязі нема де коня попасти«. Ті самі сучасні козаки-нетяги, що, як тоді так і тепер, з найбільшою погордою ставлячись до тяжкої хліборобської праці, ненавидять всею душею той плуг, що займає все нові землі і все урізає пасовиська, де можна було так легко, свобідно, без тяжкої праці табуни коней та овець випасати. Це весь той, на жаль ще численний у нас, нашою нацією на протязі віків ще не вповні засимільований східний кочовий елємент, який хоч мусів з бідою пристосуватись до нових умов істнування, але своєї дідичної расової зненависти до осілого хлібороба не позбувся.

Він все орґанічно потрібує коло себе пустих, порожніх земель. Йому завжди, чи в XVII-ім чи в ХХ-ім століттю все треба »прирізки« і то прирізки розуміється »без викупи«, бо-ж він цієї прирізки не хоче так як хлібороб: для збільшеня, для інтензифікації своєї хліборобської праці — а для того, щоб власне менше працювати, менше горати, а більше випасати, щоб вільніще, свободніще, безробітніще можна було жити. Земля на власність йому не потрібна; він її не любить, бо він з неї не живе. Коли йому стає »тісно« він не добуває, як західний европеєць, як український хлібороб, як китаєць, з тієї самої землі замість одного — два пуди зерна. Він просто оцю »бісову тісноту« кидає і шукає нових порожніх земель. Або-ж… в рядах тієї чи иншої »красної армії«