Сторінка:Вячеслав Липинський. Листи до братів-хліборобів 1919—1926 (1926).djvu/218

Матеріал з Вікіджерел
Перейти до навігації Перейти до пошуку
Цю сторінку схвалено


йде він огнем і мечем на сусідні хліборобські культури, йде на захід »ширити ідеї Карла Маркса«.

Велике відродженя оцих східних кочових елєментів, їх страшна радість, їх безконешне щастя, що вони можуть поторощити косарки, порозвинчувати трактори і молотилки, поламати плуги, попалити »економії«, заводи і фабрики, поздіймати рельси і шпали, порізати телєґрафні дроти — це одна з найбільше характерних рис російської так званої революції. Не на пасивному, прибитому бідному малоземельному і безземельному але працьовитому хліборобові, який тільки і мріє, щоб десь доробитись земельки, — а ось на цьому активному войовничому, скрізь на мітінґах виступаючому »свідомому соціялістичному сільському елєменті« будували свої пляни захопленя на Україні політичної влади всі есерствующі інтеліґенти. Однаково як старі: хоч розумні та енерґійні, але еґоістичні, політично криводушні, хитрі і лукаві амбітники, духові спадкоємці наших колишних прототопів Максимів Філімонових[1], — так і молоді: в своїх бажаннях »будувати соціялістичну Україну« щирі та ідейні, але наївні, недоучені і збаламучені по школах »воєннаго времени«, наші гарні здемобілізовані хлопчаки.

Багато більше практичні в ділах політичної влади і адміністрації, посідаючі вікову традицію панування кочовників над хліборобами, російські большовики багато швидше ніж наші старі і молоді есери зрозуміли дійсний стан річей на українському селі. Знаючи, як і есери, що головний і найнебезпешніщий ворог панування всякої інтеліґентської бюрократії — однаково чи петербурґської, чи есеровської, чи большовицької — це селянин-хазяїн землевласник, вони рішили його вкрай знищити і обезсилити, але знищити не утопійною есеровською соціялізацією, з якої цей селянин-хазяїн сміявся, а реальною »Вохрою« (воєнною внутрішньою комуністичною охраною, складеною з надійних, переважно інородних елєментів) і так само реальними, як стара петербурґська поліція і »охранка«, місцевими сільськими »комбєдами«.

Політично розбитий »Вохрою« і »комбєдами«, перед тим опльований, осмішений і в той спосіб морально обезсилений своїми »рідними« есерами, український селянин-хазяїн, оцей есеровською і боль-

  1. Яка шкода, що проф. Грушевський не довів своєї великої історії до часів »великої Руїни«. Ми-б напевне більше знали про оцього протопопа Філімонова, одного з найбільше освічених і енерґійних людей свого часу, який »з ненависти і заздрости до людей значних« кликав на Україну московських воєвод; який був ідейним вдохновителем тодішньої, теж посвоєму есеровської Пушкарівщини та Брюховеччини; якого Москва вживала скрізь, де тільки треба було розбити небезпешну для неї українську козацько-старшинську національну силу і якого, використавши для своїх цілей, вона кинула врешті в тюрму, поводячись з ним жорстоко і з погордою.