тизм, інертність, пасивність і слабість, які дані більшости людей од Бога так само, як активність, сила і творчий порив дається їх невеликій меншости.
В своїй новій громадській моралі вона стала поклонятись тільки самій собі і своїм бажанням. Не здержана і не обмежена ніякими понад нею стоячими Божими законами — відкинувши всякі форми морального і політичного примусу, які накладала на неї оперта на послуху цим Божим законам і на послуху політичним авторітетам стара класова аристократична орґанізація — вона взяла такий нічим необмежений, безтактний темп в своїй творчости, що його не в силі були восприняти пасивні та інертні маси. І в очах оцих змучених пасивних мас, збитих з ритму праці безвірям, аморальностю, нічим необмеженою людською жадобою і хаосом незорґанізованости своєї аристократії, вся її творчість стала непотрібною, ворожою, стала проявом тільки еґоістичних інтересів тодішньої »буржуазії«, тодішніх »ненаситних і ненажерливих панів«. В результаті »шестерня зірвалась«: моральна рівновага між активними і пасивними елєментами нації була порушена і моральний авторітет матеріяльно творчої аристократії упав. А коли в наслідок цього, в дальшому ході подій, до влади дорвались матеріяльно непродукуючі, а тільки балакаючі »словесні шарлатани«, то тріснули і завалились також і матеріяльні підстави влади: зникла і рівновага матеріяльна.
Бо не на реґенерацію свого первістного стихійного хотіння, не на оживленя своєї віри, не на побільшеня своїх рядів новими матеріяльно продуктивними і громадсько творчими елєментами, взятими в здержуючі, орґанізуючі карби міцної, на наказах цієї віри і на послуху авторітетам опертої, класової аристократичної орґанізації, — не на виховуваня в своїх класах, захоплених своєю вірою, добрих, моральних і дисциплінованих провідників для нації — звернула увагу в цей критичний для себе момент вавілонська аристократія — а стала вона в своїм моральнім безсиллю шукати
недоладні, хоч оперті власне на містиці раціоналізму: на вірі в силу розуму обоготворенної, »од природи доброї« і одна другій рівної людини, — та на бажанню найти »найрозумніщу«, на »найбільше раціональній виборчій системі« оперту форму громадського життя. Що на практиці, в реальнім життю, може натворити отакий неопанований і нічим необмежений містицизм раціоналізму, бачимо сьогодня на прикладі бувшої російської Імперії, в якій все руйнується і люде убиваються сотнями тисяч во імя віри в те, що ріжні совнаркоми являються олицетворінням надприродних сил раціоналістичної, »льоґічно і розумово доказаної« соціялістично комуністичної доктрини. Деґенеративні форми містицизму реліґійного, це невинна дитяча забавка в порівнанні з деґенеративними формами містицизму раціоналістичного тому, що реґулятором посліднього має право бути на підставі своїх божеських і рівних прав свого власного розуму кожна людина. До цієї теми ще поверну низче, наводячи тут тільки цих кілька слів для читача, якого здивує може мій вислів: містики раціоналізму.
