Сторінка:Вячеслав Липинський. Листи до братів-хліборобів 1919—1926 (1926).djvu/252

Матеріал з Вікіджерел
Перейти до навігації Перейти до пошуку
Цю сторінку схвалено


порятунку у абстрактної »людини«, поставленої »розумом і наукою« на місце старих авторітетів і на місце старої віри в Бога. Конгломерат отаких абстрактних і в теорії собі взаємно рівних обоготворених людей, — в теорії »всі горожане«, »демократія«, — а в дійсности пасивні маси — стали тепер раптом тим богом і авторітетом, якому кинулась до ніг здеґенерована аристократія.

Примарами »суверенности народу«; брехнею про »демократичну рівність« і про однакову здатність всіх людей до проводу і до влади; просьбами і умовами во імя »людського розуму«; підкупом во імя »людських інтересів«; грою врешті на найнищих інстинктах інертної маси — надіється завжди отака здеґенерована, зажерлива, розбещена і нічим не обмежена, безкласова »демократична« і »республіканська« аристократія при помочі самих же пасивних мас погнати ці маси вперед до дальшого походу, до дальшої будови вежи матеріяльної і духової культури до Бога. Але це їй ніколи не вдається. Не вдалось воно і тодішнім, так само — відповідно до прикмет даної історичної доби — по своєму здемократизованим Вавілонянам.

Пасивні маси вавілонські не пішли далі за своєю аристократією, бо вона загубивши свою віру, громадську мораль і класову орґанізованість, перестала бути аристократією: бо поклавши всі надії на автоматичну творчість пасивних мас, вавілонська здеморалізована і здемократизована аристократія сама знищила авторітетність свого проводу, а з ним і необхідну для дальшого розвитку нації і для дальшого її походу в гору — моральну рівновагу. В результаті не тільки правляча аристократія, але й нові активні творчі елєменти — що викристалізовуючись в нації рвались до проводу і влади — опинились в залежности од признаного »моральним« в тодішнім громадськім життю закону суверенности і проводу обоготвореної демократичною аристократією інертної та пасивної маси. І тому зовсім законно, на підставі оцього сотвореного здеморалізованою аристократією демократичного закону суверенности мас, стали, замість творців, випливати на чоло нації оці Ренаном описані »словесні штукарі і шарлатани«. І як тепер так і тоді, намагаючись вдавати з себе »представників народу« і пророків »поступу«, заложеного автоматично в »природній досконалости людини«, вони були в дійсности представниками моральної руїни аристократії і пророками інертности, пасивности та вродженого людині лінивства. А взяли вони верх над елєментами творчими і активними тому, що послідні, загубивши свою віру і громадську мораль провідників, загубили одночасно і свій класовий метод орґанізації, і свою силу, і свій авторітет в очах мас.