Сторінка:Вячеслав Липинський. Листи до братів-хліборобів 1919—1926 (1926).djvu/253

Матеріал з Вікіджерел
Перейти до навігації Перейти до пошуку
Цю сторінку схвалено


Оці нездатні до матеріяльної, а значить і до громадської творчости, словесні демократичні провідники, висовувані на чоло все більш лінивими, все більш пасивними і расово все менше вартними елєментами нації, розложили до кінця своїм крикливим, але безсилим і безавторітетним пануванням, як здекласовану активну творчу меншість, так і пасивну більшість вавілонської нації. Під проводом оцих — »балакаючих на всіх мовах« і взаємно себе не розуміючих демократичних вождів, тодішній вавілонський »народ« і »пролєтаріят« потрафив тільки усунути від влади і знищити свою стару здеморалізовану аристократію. Але нічого иншого, крім безплодних словесних теорій, він на її місце не поставив.

Разом зі старою аристократією згинула і витворена під її проводом могутня вавілонська техніка і матеріяльна культура, згинула і стара вавілонська віра та громадська мораль, при яких тільки ця техніка і культура змогли повстати. Вищої техніки і вищої моралі вавілонські маси під проводом своїх по демократичному методу зорґанізованих вождів не сотворили, не зважаючи на те, що ці вожді вчили кожний на свій лад, як треба далі вежу будувати і всі вмісті обіцювали рівну Богові силу і Богові рівне панування над цілим світом тодішньому вавілонському »пролєтаріятові«. Повний упадок віри, громадської моралі і орґанізованости серед старої аристократії знищив її здатність до проводу і до реґенерації. Аморальний метод орґанізації нових аристократичних елєментів, — метод, що на раціоналістичній містиці, на обоготвореню людського розуму, на брехливій теорії про автоматичний »проґрес« і про вроджену людині досконалість, збудував брехливу суверенність та фіктивну владу пасивних мас нації і дав нічим не обмежену волю незорґанізованій, хаотичній і руїнницькій творчости її елєментів активних — не дозволив Вавілонянам витворити аристократію нову. А без аристократії, без її матеріяльної і моральної сили, без чим раз вищої технічно і чим раз вищої морально громадської творчости, будова вежи до Бога припинилась і умерла на віки вавілонська нація.

Подібно як Вавілон розложився і загинув старий Рим. Його матеріяльна техніка переросла його громадську мораль. На дальшу творчість, випливаючу з живої віри, на вищу ступінь морального і матеріяльного зусилля стара римська аристократія не спромоглась. А пасивні маси нації, лишившись без сильного і авторітетного проводу, — як ніколи, так і тоді — автоматично витворити з себе, восприняли і піддержати нову аристократію, не були в стані. Кинувшись здобувати »хліб і забави«, яких тільки й стали вимагати од своїх нових »популярних« провідників, здеморалізовані ними пасивні маси, римська аристократія часів руїни примушена була озброїти