Сторінка:Вячеслав Липинський. Листи до братів-хліборобів 1919—1926 (1926).djvu/258

Матеріал з Вікіджерел
Перейти до навігації Перейти до пошуку
Цю сторінку схвалено


ціяція на продукуючі класи, відродженя спільної їм віри і громадської моралі труда, розвиток нових культур і нових націй — отже знов: класократія, демократія, охлократія — ось ці три вічно повертаючі стадії, через які проходять в свому життю нації і через які, по трупах тих націй, що померли, здеморалізувавшись, йде людскість своїм тернистим шляхом на висоти, до Бога.



24. Нації, як вчить історія, не вічні. Вони мають свій початок, період довшого або коротшого життя, і свою смерть. Як же народжуються нації? Звідки береться на даній території, серед даної пасивної маси, перша активна ґрупа — перша національна аристократія — що кладе перші підвалини власної, окремої державної орґанізації даної нації? І тут, шукаючи відповіді на це питання, — від відносин матеріяльних, що своїми зовні видимими ознаками дають нам можність пізнати невидимі зовні, внутрішні відносини моральні — ми переходимо до далеко більше складних відносин расових. Останні відограють в життю націй ролю не меншу, ніж відносини матеріяльні. І так само тісна взаємозалежність істнує між ними і відносинами громадсько-орґанізацийними, моральними.

Питання початку націй, зокрема початку державних орґанізацій, від якого датується окреме індивідуальне істнування нації, займало з давен давна всіх, хто з тієї чи иншої причини шукав розвязаня основних проблєм громадського життя. Останніми часами в це питання була внесена велика плутанина завдяки тому, що дослідники стали відріжняти націю від держави. До цієї плутанини спричинилось головним чином два факти сучасного життя. Перший: розклад дотеперішніх державно-національних орґанізацій і поява в таких державах побіч »націй пануючих« — »націй поневолених«, які, завдяки розкладові націй пануючих, стали відроджуватись, тоб-то боротись за свою власну, окрему державу, або ж, коли вони ще були внутрі незорґанізовані і безсилі, то за забезпеченя своїх прав »національної меншости« в межах держави чужої. Другий: поява т. зв. інтернаціоналізму з його утопійним змаганням до сотвореня одної світової універсальної держави, в якій би окремі нації задовольнялись безвласнедержавною »культурно-національною« автономією.[1]

Про сучасний інтернаціоналізм, його походженя і кермуючі ним сили, була вже мова в попередніх »Листах«. Тут додам, що утопія одної інтернаціональної держави побудована на вірі в можливість сотвореня на цілім світі однакової матеріяльної техніки духової

  1. Про анархізм в його ріжних формах, який теж в теорії одділяє надію від держави, не згадую тут тому, що вплив цієї течії в реальнім життю мінімальний і що на антідержавні, але разом з тим національні анархістичні теорії можуть собі позволяти члени таких націй, які вже мали свої держави і тому поставали націями.