Сторінка:Вячеслав Липинський. Листи до братів-хліборобів 1919—1926 (1926).djvu/27

Матеріал з Вікіджерел
Перейти до навігації Перейти до пошуку
Цю сторінку схвалено


з Польщею не висували і не будуть висувати на перший план момент політичний: відділеня від Варшави Української Землі, що значить відділеня від Польщи всіх українотворчих, польських або культурно полонізованих (= европеізованих) верхів. Ні! Вони — всі ці, жеруючі на українстві без думки про те, як українство в реальну Україну перетворити, опришки і дейнеки — піднімають низи проти верхів во імя кличів соціяльних і кличів культурно-віроісповідних. І кличі їхні: »бий панів,« і »за віру православну« (чи як тепер хвилево: за віру комуністичну або за націоналістичну віру українську) піддержувала проти Польщи і буде завжди піддержувати Москва. Бо підняття на Україні низів проти верхів во імя кличів соціяльних і культурно-віроісповідних (націоналістичних), означає і буде означати завжди: 1. знищеня українотворчих верхів, а з ними разом України; 2. возстановленя руської єдиної і неділимої єдности під геґемонією найбільше руської, бо найбільше від Заходу віддаленої, Москви.

В посліднім пятьсотліттю тільки один раз удалось цей найтяжчий український проблєм провідній верстві українській хоч на час короткий розвязати. Одділитись од Варшави при дружнім невтралітеті Москви, тоб-то без її фактичної помочі, і шляхом політичного союзу з Москвою не допустити до її втручання у внутрішні українські справи. Одділити од Польщи польські і полонізовані (= европеізовані) верхи на Україні і не допустити щоб Москва до спілки з українськими опришками і дейнеками ці українотворчі верхи при помочі народніх мас малоруських знищила — ось яке було, українотворче »москвофільство« Богдана Хмельницького. Таке саме єсть і »москвофільство« наше.

Тепер питаю я Вас: хто москвофіл — чи родовитий шляхтич і старшинський Гетьман Богдан Хмельницький, який заключив союз з Москвою, щоб відірвати від Польщи тодішню підставу Української Держави — польську і спольщену шляхту в Україні — і щоб хребет Держави, міцну дідичну Владу Гетьманську сотворити — чи такий-же як і Ви дейнека Пушкар, що із зненависти до Українського Гетьмана і українських панів Москву проти них на Україну впровадив? Чи Гетьман »Лях« Іван Мазепа-Колєдинський, який приятелював з Петром, щоб під прикриттям цієї приязни Гетьманську Владу і старшинську верству, а з ними і державність українську укріпити — чи такий, як і Ви ворог Москви Палій, засланий за революцийність в Сібір і повернутий Петром звідти, щоб під Полтавою своїм революцийним іменем маси на Україні проти замислів Українського Гетьмана підняти? Чи Гетьман з Гетьманського Роду Павло Скоропадський, який проголосив федерацію з Москвою, щоб Державу Українську від переможної антанти і союзної з нею Москви урятувати, чи Ви, соціялісти і націоналісти, що підняли народ український проти Українського Гетьмана і Україну в рабство большовикам московським віддали? Не брешіть, що Ви цього не хотіли. З московським Керенським йшли Ви, »москвофоби«, за Центральної Ради проти нас гетьманців, самостійників; з большовиками московськими пішли Ви проти Гетьмана України. А нинішнє Ваше еміґрантське »москвофобство« — як і »москвофобство« всяких Мітьок Щелкопёрових — це політичний шантаж, яким всі Ви своє гниття в Польщі і свою безсилість супроти Москви прикриваєте.

Не політику, супроти Москви опришків і дейнеків, а політику цих Гетьманів, що зуміли Україну сотворити, продовжує ця книга. Сьогодня для цієї політики нашої традицийної умови навіть кращі. Сьогодня Москва як і Україна стогне під ярмом жидівсько-інтеліґентського інтернаціоналу. Сьогодня подавши

XXVI