Сторінка:Вячеслав Липинський. Листи до братів-хліборобів 1919—1926 (1926).djvu/279

Матеріал з Вікіджерел
Перейти до навігації Перейти до пошуку
Цю сторінку схвалено


гинуть верхи класової аристократії: ті найскладніщі і найменше примітивні класи, в яких найбільше орґанічно були колись перемішались обидві раси, — класи, які являються найбільше чистими, найбільше типовими представниками даної нації. Обезсилені лінивством та пацифізмом, вони не в стані вже оборонити здержуючих, обмежуючих, консервуючих і традицийних громадсько політичних форм істнування нації; вони не в стані вже опанувати ці нові деструктивні сили, які під їх пануванням накопичились в нації. Замість самім служити опорою для влади, вони починають в низах шукати опори і порятунку для себе. З першою ґенерацією демократичних »кающихся дворян« починається смерть класової аристократії і кінець класократичного періоду істнування нації. Низчі, більше примітивні класи, що давніше, захоплені силою, орґанізованостю і творчостю класів вищих, весь час підіймались до них вгору, тепер, позбавлені вже цієї сили притягання, одриваються од верхів і падають стрімлогов вниз, по лінії найменшого опору. Весь розвиток життя такої здемократизованої нації від гори повертається вниз. З упадком здержуючих і обмежуючих громадсько-політичних форм — реліґії і монархії — нова демократична аристократія, що хаотично виділяючись з хаосу, захоплює владу, править вже тепер вільно і необмежено. Таким правлінням вона все більше розворушує і роздратовує пасивні маси. Сила опору цих мас чим раз більше росте і в результаті під її тягарем валиться вся матеріяльна і духова культура нації, якої не в стані вже захистити — обезсилена своєю розбещеностю, незорґанізованостю, недисциплінованостю і неодноцільностю — така демократична національна аристократія.

Оцей період завмірання класократичної нації продовжується тим довше, чим сильніщу і кращу класову аристократію мала колись дана нація. Добрі будівлі зруйнувати трудно. Демократичний період істнування націй, руйнуючий націю однаково, чи наступає він по пануванню класократії, чи по пануванню охлократії, може трівати иноді цілі століття. Він завжди уявляє із себе окремий тип расових взаємовідносин, до аналізу якого тепер перейдемо.



26. Тип другий: по взаємовідношеню між расою активною і расою пасивною — хаотичний, по свому орґанізацийному методу — демократичний.

Дуже трудно аналізувати хаос розкладу, яким єсть всяка демократія. Як не можна хаосу намалювати, так само і не можна його описати. Класократія, при якій життя росте і розвивається ритмічно, орґанізовано, знаходить свій вираз завжди в штуці гармонійній, епічно спокійній, »класичній«. Демократія знайшла свій вираз у всяких »кубізмах«. І мабуть дійсно хаос, можна представляти лише фраґмен-