Сторінка:Вячеслав Липинський. Листи до братів-хліборобів 1919—1926 (1926).djvu/300

Матеріал з Вікіджерел
Перейти до навігації Перейти до пошуку
Цю сторінку схвалено


між собою і чорними, хоче сотворити між собою і чорними необхідну для її істнування державно-територіяльну, і духово-національну єдність. Але тут вона не одинока. Звичайно вона буває в великій меншости, і на шляху до здійсненя своїх стихійних хотіннь вона зустрічає непоборимі перешкоди.

Проти неї завзято виступають инші ґрупи жовтих. Перш за все аристократія метропольна, яка не хоче позбутися легко здобутої і доходної колонії. Далі купці і посередники, для яких визиск колонії можливий тільки доти, доки колонія не унезалежнилась і не сотворила своєї окремої сильної, недопускаючої чужестороннього визиску, національної держави. Її поборюють завзято неосілі і матеріяльно непродукуючі представники адміністративного метропольного державного апарату, які кормляться власне з державної і національної залежности колонії від метрополії.[1] Проти неї врешті бунтує завзято місцеві пасивні маси зайшле сюди з метрополії всяке декласоване революцийне шумовиння, бо в державнім унезалежненю колонії воно зовсім слушно бачить народженя тут тих самих здержуючих, консервативних, твердих форм громадського життя, від яких воно утікло власне з метрополії, і при відсутности яких в колонії воно може ловити свою рибу в мутній воді місцевого хаосу.

Далі проти неї з цілою своєю зажерливостю виступає місцевий демократичний метис, який єсть зазвятим прихильником метрополії доти, доки вона сильна, і найбільшим її ворогом, як тільки вона ослабла. В першім випадку він (як напр. у нас, за Гетьмана Мазепи) поборює самостійницькі тенденції цієї єдино посідаючої власновладні державні інстинкти, осілої ґрупи лицарів-продуцентів во імя народнього добра, яке, на його тодішні погляди, вимагає конче єдности колонії з метрополією. В випадку другім, коли метрополія вже ослабла, він (як напр. за Гетьмана Павла Скоропадського), ставши зразу сам

  1. Відомо, яку ролю відограли на Україні в XVII ст. слуги маґнатів, що репрезентували тут польську державну владу. Вони найбільше завзято поборювали місцеві аристократичні, власновладні, державно і національно творчі тенденції зсілої земельної козаччини, найславніщим і типовим репрезентантом якої став власник Суботова Хмельницький. І коли ці слуги маґнатські були переважно походженя місцевого (напр. адміністрація і міліція в маєтках кн. Яреми Вишневецького), то на чолі козаччини, що боролась за визволеня України, станула в більшости шляхта польська і прибувша сюди з північно-західних земель шляхта українська, одна і друга типу лицарсько-хліборобського, яка, осівши на стале в степовій козацькій Україні, взяла в свої руки провід в боротьбі за відділеня своєї нової батьківщини од метрополії. Але тоді ця прибувша шляхта застала вже на Україні хоч невелике, але созвучне їй місцеве аристократичне козацьке ядро, біля якого розпочалась її надзвичайно швидка територіяльна і національна асиміляція. Витворена в той спосіб козацька лицарсько-хліборобська земельна класократія в своїй боротьбі на три фронти: зі степовим охлократичним руїнником, зі здемократизованим метропольним польським визискуючим державним апаратом, і з розкладовою діяльностю власної демократії — змогла великим героїчним зусиллям за Гетьмана Богдана створити дійсну, реальну Україну.