Сторінка:Вячеслав Липинський. Листи до братів-хліборобів 1919—1926 (1926).djvu/301

Матеріал з Вікіджерел
Перейти до навігації Перейти до пошуку
Цю сторінку схвалено


завзятим самостійником, підіймає повстання проти цих же самих »панів« під гаслом, що вони єсть прихильники метрополії, зрадники самостійности, вороги народа і чужинці. В дійсности влада класократичних лицарів-продуцентів, яка одна може сотворити реальну самостійність колонії, ненавистна демократичному метисові тому, що вона — як влада місцева і консервативна — обмежила б його необмежені демократичні апетити і не дала б йому жити з розкладу нової держави так, як він досі жив з розкладу колоніяльното при старій державі метропольній.

Врешті проти цієї ґрупи, що одна здатна сотворити з колонії окрему націю і державу виступають не менше завзято — здавалось би найбільше в цьому заінтересовані — місцеві чорні. Серед цих розложених і здеморалізованих чорних дуже рідко знаходиться созвучне оцим класократичним жовтим аристократичне ядро, біля якого могла-б розпочатись їх територіяльна та національна асиміляція. Найчастіше серед місцевих чорних виробляється надзвичайна здатність до цього, що тепер прийнято означати словом »орієнтація«. Не будучи в стані добре відріжнити одних жовтих від других; змішуючи в своїй уяві всі ці взаємно собі ворожі та протилежні жовті ґрупи — неосілих купців, посередників, спекулянтів, осілих лицарів продуцентів, кочуючих революціонерів, державних урядовців і т. д. — в одну купу (наприклад: »буржуїв«); бачучи врешті, що між цими всіми жовтими нема єдности — і позбавлені тому, не так як чорні першого типу, одного центру притягання, — чорні цього другого типу хочуть просто всіх своїх жовтих, всіх більше активних елєментів позбутися. Роблять же вони це в той спосіб, що піддержують таких жовтих, які найменше їх інертности, пасивности і лінивству заважають. Але що такими жовтими, в залежности од моменту, можуть бути ріжні їхні ґрупи (иноді це буває державний метропольний апарат, який при помочі »народа« винищує місцеві аристократичні антіметропольні рухи; иноді це бувають жовті революціонери, які, спіраючись на »народ«, боряться з державним апаратом; иноді купці і посередники, які потрібують чорних для своїх спекуляцій і т. д.), то чорні в своїх шуканнях доброї »орієнтації« розпорошуються в найбільше ріжнородних напрямах, пристають то до одних, то до других жовтих, витворюють в оцій хаотичній мішанині з ними силу силенну необчисленних в своїх ділах метисів і втягаються цими ріжними катеґоріями жовтих в завзяту боротьбу між собою, тим страшніщу, чим більше одірвались од свого класового, родинного, взагалі орґанічного ґрунту всі оці, шукаючі »орієнтацій«, »родства непамятаючі Івани«. Одну тільки ґрупу жовтих одностайно поборюють всі взаємно себе поборюючі чорні. А саме якраз ту ґрупу осівших тут на стале лицарів-продуцентів, з