Сторінка:Вячеслав Липинський. Листи до братів-хліборобів 1919—1926 (1926).djvu/308

Матеріал з Вікіджерел
Перейти до навігації Перейти до пошуку
Цю сторінку схвалено


ний, войовничий, орґанічно вже обєднаний, найвищий і найсильніщий місцевий клас.[1]

4. Серед місцевих пасивних мас розпочалась реакція проти коло-

  1. Визволеня колонії не буває, коли визвольний рух беруть в свої руки класи пацифістичні і найслабші, отже наприклад матеріяльно непродукуюча пацифістична інтеліґенція, або пасивні т. зв. »народні« маси і т. д. Коли б напр. проти Англії в Північній Америці повстали були американські Неґри чи Індийці під проводом, скажім, місіонерів, а не повстав був місцевий найсильніщий англійський промислово-колонізаторський клас, то не було б ніколи окремих од Англії Сполучених Штатів, а була б і досі англійська колонія. Коли б на чолі повстання проти польської Річпосполитої не станула була польська українізована шляхта типу самого Богдана Хмельницького («він виріс і обертався в кругах єзуїтсько-шляхецьких, польських або спольщених, в сфері їх ідей« — пише Проф. М. Грушевський в своїй великій «Історії України» т. VIII, ч. III, ст. 127 — даючи цею характеристикою цінний причинок до зрозуміння психольоґії Великого Гетьмана, вихованого в поняттях тодішнього пануючого класу), і анальоґічна шляхті по свому матеріяльному стану і класовій психольоґії — отже найвища тоді між Українцями по свому соціяльному становищу — городова реєстрова козаччина, а повстали були самі селяне під проводом тодішньої місцевої інтеліґенції, то не було б України, а була б Польща дійсно від моря до моря. Визволеня всіх південно-американських націй — як це вже зазначено вище — було ділом не метисів, Індийців, Неґрів і мулатів, а ділом креолів, нащадків іспанських та португальських завойовників і представників найвищого місцевого класу. При чім, по словам істориків цих націй, між ними тільки такі стали здатними до життя, в яких верства креольська була сильна, численна, добре зорґанізована і де вона змогла зразу, на другий день по визволеню з під влади метрополії, побороти місцеву демократичну анархію. Наприклад такою сильніщою від инших нацією стала Бразилія, яка від португальської метропольної влади теж визволилась допіру тоді, коли на чолі повстання став місцевий, португальський по свому походженю, найсильніщий клас. В 1822 р. цей клас, під проводом стало перебуваючого тоді в Бразилії сина португальського Короля: князя Дон Педро де Алькантара (він придбав собі славу гаслом: »самостійність або смерть!«) сотворив власну монархічну державу, за семидесятилітнього істнування якої зформувалась та сконсолідувалась окрема бразильська нація. Коли б настали часи, що найвищим і найсильніщим правлячим класом став би клас промислових робітників, то тільки під проводом цих правлячих »пролєтаріїв«, а не тих, ким вони будуть правити, може відбутись визволеня колонії.
    Повстання колоніяльних пасивних мас, під проводом спекулюючих на цих масах місцевих розпорошених демократичних ґруп, скрізь і завжди звертається вкінці не проти метрополії, а проти місцевих »панів«, тоб то як раз проти тих класів, з яких може витворитись перший і необхідний для істнування нації, консервативний національний клас. Воно заганяє ці зародки власної національної аристократії назад в обійми метрополії і в той спосіб нищить в корінню можливість перетвореня колонії в незалежну національну державу. Провокацийні повстання пасивних мас проти місцевих вищих класів, які часто роблять метропольні уряди, щоб власне знищити серед цих класів зародки державно-національного сепаратизму, служать найкращою ілюстрацією до цього факту. Ніщо так основно не підрізало козацьку Українську Державу і не поробило з козаків вірніщих підданих Царя, як повстання черні проти старшини під проводом ріжних місцевих демократичних »патріотів« — повстання, які провокувала Москва. Ніщо так не пхнуло в обійми Росії польсько-українську правобічну шляхту, як гайдамацькі повстання, орґанізовані російськими аґентами. Ніщо так не перетворило сепаратистичну західно-галицьку польську шляхту в більших приклонників Австрії, як західно-галицька різня, яку руками польського селянства справив цим польським сепаратистам австрійський уряд. Думаю, що заслуги сучасної української соціялістичної і »патріотичної« демократії в ділі знищеня України і загнаня назад в Росію та Польщу місцевих державно творчих, по свому вихованю російських та польських елєментів, що почали саме українізуватись — будуть ясно видні нашим нащадкам, коли тільки не вдасться возстановити того, що ця демократія своїм повстанням проти Гетьманської Української Держави зруйнувала.