Сторінка:Вячеслав Липинський. Листи до братів-хліборобів 1919—1926 (1926).djvu/319

Матеріал з Вікіджерел
Перейти до навігації Перейти до пошуку
Цю сторінку схвалено


як поодиноких адміністраторів, так і озброєних частин державного апарату, служить характерною ознакою охлократії навіть на найвищих щаблях цивілізації) і дань з неї збіраючи. Зо всіх методів правління, охлократичний — найбільше примітивний і найпростіщий. Він побудований: на розбиванню при помочі террору всяких орґанічних, політично активних сполучень між підвладною стадною юрбою; на постійній уніфікації цієї юрби при помочі суґґестії і береженя її від сторонніх впливів, і врешті на відповіднім вихованю вирваних з посеред цєї юрби більше активних елєментів, які, перейнявшись під впливом цього вихованя духом і дисципліною правлячої охлократичної кочової чи полукочової орди, весь час поповняють, відновлюють і поширюють її державний орґанізацийний апарат. Отже террор, суґґестія і виучка (»III отдѣленіе« і військова та духовна бюрократія; чека, пропаґандісти і курсанти; всякі башибузуки, яничари, мамелюки, преторіянці, а в вищих формах цивілізації — лєґісти і т. д.) — це основні форми методу правління охлократії, характерні для расових взаємовідносин, які укладаються між активними і пасивними елєментами при її пануванню.

Такого виділювання з орґанічно обєднаних класів активної, правлячої нацією, аристократичної верстви шляхом внутрікласової селекції і добору по типам найвищим — яке ми бачили при класократії — тут розуміється немає. Але немає тут також і хаотичної, на ріжних раціоналістичних спекуляціях побудованої, партийної »орґанізованости« (чи точніще: дезорґанізованости) демократії, з її »лідерами«, нюхаючими настрої виборців і пропонуючими їм на вибір ріжні »раціонально уґрунтовані« проґрами будучого добробуту і щастя. Не класократична здатність до громадської і матеріяльної творчости, проявлена перш за все в своїм природнім, орґанічнім — класовім і територіяльнім (в селі, волості, повіті, городі) — оточеню, рішає тут про здатність кандидатів до правління нацією. Так само не рішає про цю здатність їх демократична »популярність«, тоб то їх уміння найкраще і найзручніще обдурити розпорошені пасивні маси. Правляча нацією охлократична аристократія поповняється весь час тільки такими елєментами, які пройшли певну, точно приписану муштру і в часі цієї муштри виказали себе вповні »благонадьожними«, тоб то відірвались вповні од свого попереднього природнього оточеня, і — ставши »непомнящими родства« — перейнялись вповні духом, вірою і дисципліною даної пануючої охлократії. В цій муштрі і виучці лежить вся внутрішня, реґенерацийна сила охлократії. Від їх доцільности і доскональности залежить завжди її завтрашній день.

Щоб улегчити таку виучку, нищиться все, що поза пануючою охлократичною орґанізацією могло би впливати на одиницю. Отже