Сторінка:Вячеслав Липинський. Листи до братів-хліборобів 1919—1926 (1926).djvu/32

Матеріал з Вікіджерел
Перейти до навігації Перейти до пошуку
Цю сторінку схвалено


я Гетьманець, і як за Гетьманства робив я все, щоб своїх схилити до співпраці з Вами, так тепер зроблю все, щоб привести Вас до возстановленя Гетьманства і співпраці з нами.« Честність політична це річ, для якої Ви вибаченя не маєте. І коли я, не присягнувши Директорії, покинув свій уряд після того, як Ви убили Болбочана, найспосібніщого тоді для возстановленя Держави вождя між Вами — Ви помстились на мені жорстоко. Тоді, як і тепер, Ви це могли і можете робити. Рік 1919 і дальші це-ж були Ваші роки, роки Вашого панування. Всі світила Директорії — панове Винниченко, Макаренко і Швець, як сьогодня редактори української преси — Мітьки всі і все на Україні сміття польське та московське — завзялись мене, за те, що я не ренеґат, з болотом змішати. Але це Вам всім не удалось!

Болото Ваше до мене не пристало. Вами кинуте — над Вами й повисло. Памятайте, що безкарно не можна пориватись на добру славу одиниць, бо добра слава одиниць — це скарб і добра слава нації. Від України Вашої Ви мене, і таких як я, навіки одігнали. І коли нашої України не дасте нам збудувати, то на Вас саміх та на нащадках Ваших остануться всі пашквілі і писання Ваші. — Купа гною, яку вороги України колись на світло денне виволочать, щоб нею діла минулі Ваші і будучі нащадків Ваших засипати і притоптати.


Основну причину, чому оці »Листи« заадресовані до моїх братів-хліборобів, Ви — читачі вороги — вже з вищесказаного знаєте. Єсть ще й причини инші.

Сполученя найвище, яким єсть держава, складається зі сполучень низчих, тісніщих. Чим міцніщі оці низчі, основні сполученя — чим в данім громадянстві міцніщі: родина, стан і клас — тим міцніще держиться побудована на цих фундаментах держава.

Стративши свою державу, життєздатна нація зберігає себе в родині, стані, класі. Туди, в ці найміцніщі твердині, одходить по руїні держави одиниця. Там зберігається по руїні дух нації — її ідея державна. І чим оці твердині міцніщі, тим швидче може бути возстановлена держава. Засудженими на смерть єсть такі нації, яких ідея державна переховується виключно в книжках. Ми хочемо державу нашу Гетьманську відродити. Тому ми намагаємось всіма силами зберігти її ідею серед тих, хто нам орґанічно найблизчий — в нашім класі.

За велику для нас милость Божу повинні ми вважати, що з руїн Держави Української винесли ми хоч обломки нашої класової хліборобської орґанізації. Що в ній — в тім найбезпечнішім, бо серед своїх, місці — ми можем берігти наш скарб найдорожчий: Гетьманську ідею державну — не тільки від ворогів, а — що тяжче і страшніще — від самих-же Українців. І що це оточеня, природно нам найблизче, врятувало нас од повної роспачі при виді того, у що в руках Ваших, вороги, повернулись були само поняття і сама ідея України.

Де були-б ми сьогодня, коли-б кожний з нас сам один мусів одбиватись од чужих наскоків і од українських скунксів? Де були-б ми, коли-б не знали, що крім України, яку посіли Ви, єсть ще й инша: — Україна наша? Чи могли-б ми розпочати знов тяжкий і довгий шлях за возстановленя Української Гетьманської Ідеї і Держави, коли-б не мали ми своїх орґанізацийних окопів, своєї бази?

Не смійтесь, українські опришки і дейнеки, що ці, для кого Україна єсть творчостю а не розбоєм, мусять шукати для себе місця безпечного од Вас в своїх орґанізаціях. Тільки розбивати можна одинцем — будувати можна лиш гро-

XXXI