Сторінка:Вячеслав Липинський. Листи до братів-хліборобів 1919—1926 (1926).djvu/339

Матеріал з Вікіджерел
Перейти до навігації Перейти до пошуку
Цю сторінку схвалено


і моральними прикметами, при помочі яких вона здобула собі владу.

Але тут, в цьому питанню про здобування влади, від статики ми переходимо вже до динаміки громадського життя. Бо факт однородности хотіннь випливає з аналізу того, що вже сотворено, що вже було або єсть. Коли подивимось кругом себе, чи оглянемось назад, то бачимо, що без однородности хотіннь активних і пасивних елєментів нема морального авторітету і нема влади активної аристократії. Змагання ж до сотвореня такої однородности хотіннь в будуччині і прикмети присущі боротьбі за цю однородність кожному з трьох методів орґанізації аристократії — це вже динаміка, це те, що твориться, що має бути. Аналіз цієї боротьби за сотвореня однородности хотіннь, за моральний авторітет, за владу — аналіз динаміки охлократії, класократії і демократії — буде темою моїх дальших »Листів«. Тут, щоб закінчити аналіз і класифікацію ріжних методів орґанізації національної аристократії по прикметам статичним, ще кілька прикладів взятих з життя ріжних націй для ілюстрації того, що було вище сказано про класократію, охлократію, демократію і для поясненя на прикладах реального життя основних ріжниць між цими методами.

Типовим прикладом правління класократії — розуміється в умовах цивілізації минулих столітть новочасної історії[1] — може служити Англія.

  1. Підкреслюю змінливість зовнішніх форм класократії, охлократії і демократії в залежности од часу і місця — в залежности од степені розвитку цивілізації серед даної нації — при незмінливости внутрішньої орґанізацийної суті всіх цих трьох методів. Роблю це для тих, хто буде думати, що ми хочемо живцем перебірати англійські установи, або буде казати, як напр. п. Мазепа (»Большевизм і окупація України«), що ми хочемо повернути до феодального середновіча тому, що ми класократи монархісти. Так само дотепно було б обвинувачувати п. Мазепу, що він хоче повернути до невільництва тому, що він демократ республіканець, і що невільництво істнувало напр. в афінській демократичній республіці. Крім того підкреслюю це для тих, хто думає, що той чи инший метод орґанізації можна здійснити, запропонувавши його даній нації тільки на папері, в формі якоїсь ще досі не знаної, чудодійної і надзвичайної літературно-ідейної новини.
    Коли признати, що розвиток цивілізації полягає: в збільшенні матеріяльних благ та суми досвіду людського духа — і виявляється: в поширеню права користуватись цим досвідом і цими благами на все більше і більше число людей, — то класократія, охлократія і демократія однаково підлягають цьому законові, розуміється в добах розвитку цивілізації, а не її упадку. З окрема що до класократії розвиток цивілізації виявляється в цьому, що устрій класовий поширюється на все ширші маси, йдучи в своїй конечній меті до того, щоб ніхто не лишався поза межами орґанізації повноправних, рівновартних і самозорґанізованих класів (упадок цивілізаціїї веде навпаки: до омертвіння класів, обмежуваня повноправного класового устрою, і розкладу класократії, як це бачимо надр, в Індії). Але всяка нова — хоч і поширена на ширші круги і тому відмінна по своїм зовнішнім формам — класократія не буде новою по своїй суті, по свому орґанізацийному методу так само, як свою стару суть і старий метод задержить всяка напр. нова демократія, хоч-би і поширена на ще більше загальне, рівне, пряме і т. д. число своїх виборців. І для здійсненя всякої нової напр. класократії потрібний все той самий старий тип нових людей і той самий старий внутрішній класократичний орґанізацийний метод для здійсненя нових зовнішніх форм класократичної орґанізації. Отже аналіз бувших класократій, потрібний для того, щоб знати ким і як, при всяких умовах, здійснюється класократія, а не для того, щоби в нових часах і новім місці безуспішно малпувати те, що старі Еласократії в инших умовах свого часу і свого місця змогли колись сотворити.