Сторінка:Вячеслав Липинський. Листи до братів-хліборобів 1919—1926 (1926).djvu/35

Матеріал з Вікіджерел
Перейти до навігації Перейти до пошуку
Цю сторінку схвалено


спільної батьківської Землі. Скажім собі, що тільки покора добровільна врятує нас од примусу до рабства, яке прийде з метрополією, коли ми між собою будем битися за владу. Скажім собі, як англійські такі-ж індивідуалісти, як і ми: ми не раби, ми люде вільні і свободолюбиві, але щоб ми могли мати оцю волю і свободу, обмежмо добровільно самі себе одним тільки, всіх і кожного обовязуючим, гаслом: пошана, послух, вірність Гетьманові Української Землі!

Памятайте врешті, що народ український, сьогодня баламучений підлостю і хамством, завтра буде весь одним голосом кричати: дайте нам орґанізаторів і провідників — дайте нам панів! Хлібороби українські з селян, зі шляхти і з дворян! Зумійте бути в цей рішаючий для України час новими українськими панами. І дайте перший доказ свого панства: своєю честю, покорою і дисципліною возстановіть Гетьманство, здобудьте для себе і для народу українського Державу!

Без відродженя рицарства — покори добровільної, чести, послуху і дисципліни — в консервативній хліборобській частині нової української провідної верстви, не може бути рицарського духу в цілій цій верстві — а значить не може бути на цьому духові побудованого Українського Гетьманства. Не єсть рицарем феллах, що тільки порпається в землі: — феллах, якого найвищим побажанням єсть зберігти своє життя, хоч-би для цього треба було зробити всяку подлість, всяку зраду. Феллахи — будь вони дворяне і шляхтичі, будь вони селяне — не надаються на нову провідну хліборобську верству в Гетьманській Україні. Перші тому, що вони своє предківське рицарство загубили, другі — що вони його ще для себе і своїх нащадків не придбали. Але не надаються на таку верству і рицарі кочовники, не звязані всім своїм єством з Українською Землею і з продуктивною працею на ній. Войовничими кочовниками, так само як і невойовничими феллахами, не може бути здобута Гетьманська Україна. Вона буде, коли під її прапором стане рицарство всіх українських класів, маючи в своїй основі, в своїй базі рицарство продукуюче, осіле, хліборобське.

Без такої бази, Гетьманство може стати лиш найгіршою і найбільше руйнуючою політичною спекуляцією українських опришків і дейнеків. Не дай Боже, щоб цю ідею взяли колись в свої руки українські скункси зпосеред інтеліґентів. Остаточне осмішеня єдиної державно-творчої ідеї української, а з нею остаточне осмішеня і самої ідеї України, настане тоді, коли Гетьманство перестане бути ідеєю орґанізованої і сильної хліборобської рицарської провідної верстви.

Без осілого хліборобського рицарства, як основного консервативного ядра української — складеної з представників всіх класів — провідної верстви, нема Української Держави, нема Гетьманства. Про це на будучі часи всею силою попереджає оця книга.

І нема Гетьманства без законного Гетьмана. Такого Гетьмана, якого право на Гетьманство ані з його власного диктаторського бажання, ані з виборчих махінацій »суверенного народа«, — а тільки з його Гетьманської Родової традиції — репрезентуючої державну минувшину нашу — випливає.

Нема Гетьманства без класократичного устрою. Устрою, опертого на політичнім співробітництві всіх класів, рівновазі між поступом і консерватизмом, і обмеженю Верховної Гетьманської влади законом, який стоїть над Гетьманом так само, як над всіми. Наш Гетьман не єсть ані самодержавним охлократичним Установителем і розрушителем закону, ані вибираним для безкарного топтаня

XXXIV