Сторінка:Вячеслав Липинський. Листи до братів-хліборобів 1919—1926 (1926).djvu/359

Матеріал з Вікіджерел
Перейти до навігації Перейти до пошуку
Цю сторінку схвалено


одначе, при дуже інтензивнім темпі тодішньої французької матеріяльної творчости і при великій численности республіканської демократичної аристократії, в руках якої ця творчість опинилась, було неможливо.[1] І процес мирного опановуваня демократією охлократичної влади — процес, який тягнувся перед революцією 1789 р. століттям — тепер, при умовах для нової охлократії несприяючих, завершився перемогою демократії в кількадесят літ. »Єдність та неділимість« Франції і сотворена в революцийній боротьбі з »панами« нова механічна віра національна — були знов ділом, відродженої в революції, охлократії. Але використовування цієї національної віри і використовування єдиного і неділимого охлократичного державного централістично-бюрократично-військового апарату стало вже тепер уділом необмеженого, на »народніх« виборах опертого, республіканського правління демократії.

В цій неприродности правління поступової демократії при помочі купленої нею, розложеної і здеморалізованої реакцийної охлократії, — в повнім занику орґанічного класового консерватизму, — і в цім неприроднім явищу, що пацифістична, атеїстична і ліберальна демократія французька, підбунтовуючи весь час »народ« проти здержуючої державної влади і цим здобуваючи собі його голоси і популярність, мусить одночасно зберігати реалізуючий цю владу,

  1. Розвиткові демократичної матеріяльної творчости і прийшовшій потім політичній перемозі демократії сприяло надзвичайне грошове збагаченя Франції, завдяки ограбованю численних багатих країн переможними арміями Наполєона. Збагачені тилові злодії і ріжного типу мародери побільшили своєю масою кадри французської демократії, яка згодом для себе, для свого легко здобутого багацтва, забажала необмеженої республіканської політичної влади. Здобути цю владу вона змогла тим легче, що підчас революції і наполеоновських війн були вирізані і вигнані не тільки для неї ненавистні останки класократії, але головним чином вигинула маса ворожих їй охлократів-войовників, ідейних революціонерів і жовнірів безсеребренників. Інтензивний розвиток матеріяльної культури — власне в її демократичних формах — єсть тою характерною ознакою, яка засадничо відріжняє французську революцію від революції російської. Збагачений революцією сучасний російський демократ награбоване добро пропиває, або що найбільше пускає в якусь торговельну спекуляцію, бо при перемозі — як в Росії — охлократії запрягти »народ« до продуктивної праці неможливо. Натомість тодішній демократ французький свої здобутки революції — тоді, коли охлократи гинули в війнах за цю революцію поза межами Франції — вкладав переважно в продукцію, до якої він ріжними демократичними обманствами і в першій мірі своїм золотом зумів »суверенний народ« заохотити. Але що ця продукція опинилась власне в руках демократії — зажерливої, пацифістичної, нездатної до орґанізованости, спекулянтської — то й характер прийняла вона хаотичний, неорґанізований, дрібний і брудний — такий, якою єсть і політична влада демократії. Демократичні політики і продуценти — між якими завжди, як в данім випадку і у Франції, перевагу мають ріжні щасливі вискочки, збогачені злодії, безчесні спекулянти і т. д. — не в стані ніколи обмежити орґанізованими формами своєї зажерливости. Вони не можуть дати матеріяльному і громадському життю нації того ритму та розмаху і тієї гармонії та орґанізованости, які характеризують завжди матеріяльну і громадську творчість лицарської, послухом авторітетам здержаної, обєднаної і дисциплінованої — бо кровю своєю свою матеріяльну і моральну силу здобуваючої і за діла свої кровю відповідаючої — класократії.