Сторінка:Вячеслав Липинський. Листи до братів-хліборобів 1919—1926 (1926).djvu/363

Матеріал з Вікіджерел
Перейти до навігації Перейти до пошуку
Цю сторінку схвалено


пепеесовці в свої військових орґанізаціях сотворили зачатки польської армії. Але сила їх, як і попередніх польських охлократій, дуже слаба в порівнанні з демократією, шляхецькі ряди якої, що мали ще в собі останки старої класократичної культури, рідшають, поповняючись натомість ріжним расово мішаним, мало культурним, по хамськи зажерливим і спекулянтським, а тому до класової орґанізованости нездатним — інтеліґентським, купецьким, фінансовим та промисловим — міщанством, і таким самим по духу, розложеним та здеморалізованим своїми демократичними провідниками, ласим тільки на землю та на гроші, пацифістичним селянством. Пепеесовська охлократична аристократія підрізала — як і давніще — своєю революцийною ідеольоґією і діяльностю останки польського консерватизму, не маючи одночасно сили винищити наростаючу на його місце демократію. В результаті вона спричинилась до перемоги демократії і тепер сама розкладається та потопає в оцьому новому польському демократичному хаосі, гублячи швидко свій моральний авторітет в очах обдурених нею »пролєтарських і народніх« мас.[1]

  1. Вождь пепеесовської охлократії, Іосиф Пілсудський, в одній зі своїх останніх промов, підводячи рахунок своєї діяльности, сказав, що він »свій житєвий іспит видержав«. Так, розуміється .... тільки — додамо — іспит цей був складений по більше легкому проґраму. Бо перед п. Пілсудським, що походить з литовсько-білоруського, у всякому разі здавна там осілого (що відбилось навіть на формі призвища) лицарського шляхецького роду, міг бути іспит инший. Він міг життя своє віддати боротьбі за державне і національне унезалежненя своєї рідної землі, за її аристократичну власновладність. Що ця земля теж хоче бути собою — цього він, розуміючий польську незалежність, не міг не знати. І не міг він також не знати, що власне таких як він бракує їй для того, щоб вона стала собою. Але він вибрав шлях меншого опору, пішов по лінії хотіннь не слабшої, але своєї землі, а сильніщої, загарбавшої цю його землю, польської метрополії. І це одступство од звичаїв лицарських на нім помстилось. Не говорять про видержаня іспиту ці, що цей іспит дійсно видержали так, як хотіли. Чужий польській метрополії по вродженому йому духу його землі — »людина, як він сам висловився, од котрої всі в Польщі втікали« — він приніс їй хоч польський, але якийсь инший патріотизм, хоч польський але не метропольний світогляд. В результаті »кресовий« шляхтич, уроджений консерватист, став в Польщі репрезентантом .... ідеольоґії революцийного пролєтаріяту. Перед ним було далі два виходи: або накинути свою волю метрополії, зробити так, щоб »Польща — як він казав — мусіла його вітати, сама цього не бажаючи«, і збудувати силою своєї зброї якусь нову польську державу, — або скоритись перед »маєстатом« метрополії. Він вибрав друге, і передав владу огидливій йому польській демократії. Так не поступив би пан-лицарь, в пануючій метрополії уроджений і господарем себе в ній почуваючий: той не толєрував би во імя любови до Польщи цих, що цю Польщу руйнують. Але так мусів зробити »кресовець«, який во імя романтичної ідеалізації метрополії вирікся добровільно своєї лицарської власновладности на своїй рідній землі і своїх лицарських обовязків супроти неї. Історія скаже, чи принесе користь Польщі отакий »іспит« її Начальника »з кресів«, зложений по проґрамові найменшого опору. Чи не побільшить він тільки польського хаосу і польського демократичного розкладу. Бо, коли вжити далекого порівнання, то чи не була б захитана могутність Англії, як би наприклад Англійці з Америки замість свою державу на своїх землях будувати, виріклись би цієї державної творчости во імя »любови до Англії« і тільки кликали собі на допомогу метрополію, або назад до неї вертали і там, зі своїм вже иншим американським духом, на провідників цієї метрополії вибивались. І чи не було б краще для Польщи, коли б панове »кресовці« працювали для своїх власних держав і свої житєві іспити складали на землях, де вони од віків осіли, а не займались філантропійною державною творчостю для Польщи, з якою вяже їх тільки.... почуття — романтичними словами і файерверками замаскованого — власного супроти своєї рідної землі, політичного лінивства і безсилля....