Сторінка:Вячеслав Липинський. Листи до братів-хліборобів 1919—1926 (1926).djvu/391

Матеріал з Вікіджерел
Перейти до навігації Перейти до пошуку
Цю сторінку схвалено


класами, поза межами їх претенсій і досяганнь. В наслідок цього прийшов розклад самої верховної влади, розклад сенату і одночасно демократизація римського життя. Замість лицарських, расово і духово обєднаних патриціїв, до влади стали приходити пацифістичні, расово мішані, весь час себе взаємно поборюючи грошовиті оптімати, що за гроші — підкупами і обманством — купували собі голоси тодішнього римського народу. Все більший наплив як в ряди оптіматів так і в ряди цього римського народу ріжних колоніяльних мішанців і врешті поширеня горожанських прав на колонії, знищило всю первісну класократичну орґанічність і ритмічність римського життя. Цей колоніяльно-демократичний хаос привів до перемоги охлократії. Сотвореня сталої армії і бюрократичного державного апарату потягнуло за собою повний упадок значіння сенату; з ним зникли останки колишньої класократичної традиції і настало правління охлократичної безкласової бюрократично-військової верстви в часах Імперії. Але позбавлена, завдяки тяготівшому над нею наслідству попередньої високої культури, тієї варварської примітивности, без якої не може бути сильної охлократії, римська охлократична Імперія під натиском дійсних варварів упала.

Не маю тут місця і часу наводити дальші приклади охлократій, класократій і демократій як з історії ще більше старинних часів, так і з життя примітивних полудиких племен, де ці самі три типи ми бачимо в початковій, примітивній стадії.[1] Так само не претендую розуміється на повноту аналізу в вищенаведених прикладах, бо зреш-

  1. Згадаю хіба ще для тих, хто бажав би продовжувати далі в цім напрямі досліди, що в історії старого Египту, після розселеня там войовничих кочових семітських орд між розложеними вже африканськими хліборобськими націями, можна найти дуже цікаві приклади вікової боротьби оцієї семітської охлократії з відродженою класократією, — боротьби між державним централізмом і децентралізацією; між владою світською і духовною; між монархами охлократичними (фараонами), що підчиняли собі владу духовну, і монархами класократичними (номархами), які цю владу побіч себе ставили і шанували; між принціпом класократичним: осілим, хліборобським, самовистачаючим, автономним і принціпом охлократичним: кочовничим, рабівничим, експанзивним, централістичним. Боротьба ця має багато анальоґій з боротьбою нашого класократичного в своїм заложеню (хоч пізніще демократизованого) Гетьманства з російським охлократичним Царством. Врешті для нас сучасників експанзії »комуністичної віри«, повчаючим було б згадати історію розвитку і експанзії мусульманських кочовничих охлократій, серед яких, персоніфікована в особі голови держави, магометанська віра послужила надзвичайним засобом для завойованя наприклад розложеної вже Візантії і для здійсненя звичайної ціли всіх бувших, сущих і будучих охлократів: »воювати тих, хто не вірить в Бога, доти, доки вони не платитимуть данини і не будуть покорені« — кажучи словами пророка Магомета. Так само з цього боку цікаве розселеня войовничих жидівських кочовників між пасивним хліборобським населеням в Ханаані, де ці кочовники, завдяки своїй вірі, якою держалась купи вся тодішня старинна жидівська охлократія, »прийшли — як каже Біблія — в посідання городів, яких не будували; складів з ріжними виробами, яких не виробляли; водозбірень, яких не копали; виноградників і садів оливних, яких не садили« і т. д. і т. д.