Сторінка:Вячеслав Липинський. Листи до братів-хліборобів 1919—1926 (1926).djvu/390

Матеріал з Вікіджерел
Перейти до навігації Перейти до пошуку
Цю сторінку схвалено


Коли від новітньої історії перейдемо до старинного світу, то й там побачимо ці самі три типи взаємовідносин між активними і пасивними елєментами. Наприклад Греція — після героїчного, Гомером оспіваного, панування лицарсько-земельної монархічної класократії (Базілєвси тих часів були власне типовими класократичними, а не охлократичними монархами), що повстала так само з розселеня і орґанічної асиміляції, а виросла і окріпла в боротьбі з крітською охлократією — згодом в Афінах перетворюється в демократію. Історія цієї афінської демократії дуже голосна і відома, бо взагалі треба зазначити, що демократичні періоди життя націй, періоди руїни старих культурних і політичних надбаннь, завжди галасливі — тоді, коли періоди класократичної творчости проходять в тиші і для пізніщих істориків менш помітно. Виросла афінська демократія, як багато инших, з розкладу класократії. Зі своєї класократичної минувшини довго черпала вона свої сили і врешті загинула, потонувши в витворенім під її пануванням хаосі. Знов Спарта уявляє із себе тип недорозвиненої класократії цікавий тим, що прибувші сюди прекрасно зорґанізовані класократичні лицарсько-земельні елєменти не злились і орґанічно не засимілювались — так само як і Англійці в Півн. Америці — з місцевою пасивною масою. Місцеве населеня було повернуто в безправних рабів гельотів, а прибувша класократична верства, не знайшовши на місці созвучного їй класократичного ядра, поселилась тут зі своїми жінками, своїми окремими, різко відділеними, семями, і завдяки цьому скоро перетворилась в нездатну до розвитку і реґенерації омертвілу касту, що своїм необмеженим правлінням привела до руїни державу.

Врешті Рим в старинній історії — подібно як Англія в новітній — може служити прикладом живучої і сильної класократії, що повстала із розселеня між місцевою людностю, а потім із орґанічної асиміляції з нею по созвучним класам, прекрасно зорґанізованої лицарсько-хліборобської верстви. З панування цієї класократії повстала вся сила і могутність римської держави і нації. Пізніще поширеня римської держави на все більше чужі їй по своїй расі території; заміна понадкласової влади монархічної владою сенату, який опинився всеціло в руках одного пануючого класу і в наслідок цього необмежене нічим панування цього класу — привели до деґенерації класократії, до її демократизації. Необмежено пануючі патриції, щоб оборонитись од плєбсу — а властиво від тієї нової багатої демократичної аристократії, що верховодила плєбсом — мусіли ділитись з нею, спочиваючими в їх руках, правами верховної влади, замість того, щоб тільки допускати її поруч себе до участи в правлінню, як це буває при класократичних монархіях, де верховна національна влада стоїть понад