Сторінка:Вячеслав Липинський. Листи до братів-хліборобів 1919—1926 (1926).djvu/389

Матеріал з Вікіджерел
Перейти до навігації Перейти до пошуку
Цю сторінку схвалено


на »добрій закордонній орієнтації« і на закордонних капіталах. І істнувати вона може так довго, як довго єсть за що купувати серед »горожан республіки« оборонців »державної влади«, тоб то доки цих закордонних позичок на політичні потреби уряду вистачає. Розуміється, можна собі уявити, яке змінне єсть те щастя, од якого залежить істнування такої влади. »Проґрес цих демократій — пише їх історик Garcia-Caldéron — єсть ділом чужоземних капіталів і як тільки запановує політична анархія — кредит опиняється в небезпеці« — і розуміється зникає. Поки істнує в Мексиці такий демократичний і республіканський устрій, виходу з цього зачарованого кола немає. Кінець йому могла би покласти тільки окупація Мексики, якоюсь сильною державою, що взялась би за експльоатацію природних багацтв краю сама, а не через посередництво »самостійних« мексиканських урядів, які треба за »дозвіл« на цю експлуатацію з великим ризиком фінансувати.

До цього всього врешті можна ще додати, що ця нещасна країна має одну з найбільше демократичних конституцій, що в 1919 р. там внесений був закон про соціялізацію землі, що чужоземці і ріжні »нацональні меншости« знаходяться там в привілейованому стані під охороною окремих законів, що Мексиканці вирізують себе тільки у власній державі, а під чужою владою живуть між собою смирно; що роспорядженя уряду та державні закони визнаються тільки прихильниками даного уряду, і навпаки: бути під охороною законів це привілей тільки урядових партій, а вся опозиція перебуває там поза законом, і що послідніми часами чим раз більше рішаючий вплив на всі мексиканські революції і на все політичне життя цієї республіки мають, заінтересовані в мексиканських копальнях і особливо в мексиканській нафті, консорції північно-американських банків...[1]

  1. Коли один Німець, знаючий добре Мексику (Viktor Ottmann: Mexikaner. Leipzig. 1920), давав своїм землякам поради, як вони мають поступати при бажанні на стало там оселитись, то, хоч не був він здається соціольоґом ані політиком, першим ділом радив він їм прибувати туди тільки більшими ґрупами, і то безумовно добре внутрі зорґанізованих і одним духом спаяних виходців з одної округи. Мабуть на таку пораду вплинуло його поміченя, що Мексиканець шанує тільки силу і що наприклад при нападах на потяги (які там єсть постійним явищем) грабують звичайно тільки »любих земляків« і лишають в спокою таких чужинців, з боку яких сподіваються кари. Наші демократи, коли б вони забажали оселитись і жити в Мексиці, поступили б мабуть йнакше. Вони певне перш за все стали б глибоко думати над тим, чого хоче мексиканський народ, а що цього ніхто ніколи добре не знає, то заготовили б йому на вибір багато ріжних демократичних партій, стали б ще до виїзду в Мексику битись між собою за ці партийні програми, а по приїзді туди, запропонували б народові зробити »установчі збори«, щоб він сам вирішив, котра проґрама найкраща і прийняв до себе на жительство тих, що йому оцю найкращу проґраму привезли. Тільки ж навряд, чи багато їх з оцих »установчих зборів« цілу б голову винесло. І мабуть таки краще по Шевченковому рецепту послухати Німця: хто хоче жити в Мексиці, хай перш за все добре зорґанізує свою власну силу, та при тім, по нашому кажучи, хай пильно на задні колеса поглядає.