взагалі тільки матеріяльними благами влади. Розуміється що таким расовим і духовим прикметам цієї правлячої аристократії може відповідати тільки устрій демократичної і народньої республіки, бо тільки при цьому устрої влада робиться загально доступною і нею може користуватись вся — позбавлена творчих ідей, талантів і вищих поривів, а при тім зажерливо бажаюча необмеженої влади — расово і духово мішана мірнота. Вище вже було сказано, що уявляють із себе оці, оперті на розпорошених і неоднородних метисах, південно-американські демократичні республіки. З окрема що до Мексики найкраще це видко у назві: »раю бандитів і generale« (generale — називають мексиканських народніх отаманів — провідників повстаннь), яку придбала собі ця країна серед чужинців. Провести там виразну гряницю між одними і другими абсолютно неможливо. Революції і контрреволюції в державному масштабі (льокальні »повстання«, сполучені неодмінно з грабіжом, трівають безупинно) відбуваються що пару літ. З великого числа президентів, які правили там в останнім столітті, тільки два умерло нормально в своїй країні, решта або убиті, або вигнані. В числі послідніх найбільше з них всіх здібний (як звичайно метис по походженю, семінарист по освіті, адвокат по професії) Порфірій Діац, що за концесії здобув піддержку північно-американських капіталістів і — купуючи собі за їх золото преторіанців та винищуючи нещадно всіх опозиціоністів і революціонерів — зміг правити довгий час мексиканською демократією по охлократичному, як нічим не обмежений, самодержавний диктатор.
Подібного рода диктатури це ще для таких республік ідеал, який вони в стані осягнути тільки рідко і тільки при дуже сприяючих умовах. їх звичайний стан це анархічна, нічим необмежена боротьба демократичних партій.[1] Щоб побороти цю демократичну анархію диктатурою охлократичною, опертою на власних внутрішніх силах, треба би сотворити відповідну, одною фанатичною вірою спаяну, сильну орґанізацію і владу цієї орґанізації оперти на найнизчих — в даному разі на індийських — народніх масах. Ані скласти таку охлократичну орґанізацію з демократичних, анархічних, вічно конкуруючих між собою і взаємно себе поборюючих метисів — ані оперти її при сучасному стані матеріяльної культури на Індийцях — неможливо. В результаті сильна диктаторська влада, при внутрішній перевазі демократії, може опертися тільки на зовнішній чужій допомозі,
- ↑ Caldéron так характеризує ці партії: »без ідеалу і єдности в своїй акції, партії повертаються в зголоднілі (на владу) банди.... Аґресивна нетерпимість розділяє ці ґрупи.... Ніякий спільний інтерес, навіть інтерес Вітчини, не в стані їх помирити. Для банди, яка єсть у влади, всі революціонери — злочинці; знов для революціонерів ці що правлять — тирани і злодії« (ор. с. 345).
