Сторінка:Вячеслав Липинський. Листи до братів-хліборобів 1919—1926 (1926).djvu/387

Матеріал з Вікіджерел
Перейти до навігації Перейти до пошуку
Цю сторінку схвалено


анархічний індивідуалізм креола з рабським сервілізмом і хитростю Індийця, він першого ненавидить всею душею і поборює всіма силами тому, що креол своєю расовою та культурною вищостю і своєю іронією заважає йому розперезано і по хамськи панувати.[1] До другого він ставиться з найглибшою погордою, використовуючи без всяких скрупулів для своїх політичних комбінацій всі хиби і слабости Індийця. Низчий від креола по своїм расовим здібностям і по своїй цивілізації,[2] він його перемагає своїм, зажерливим, варварським і нічим необмеженим імперіялізмом (бажанням влади), який у креола в таких примітивних формах під впливом цивілізації вивітрився, а форми культурні, орґанізовані — обмежені монархією і реліґією — завдяки креольській розєднаности і неорґанізованости, не зміг прийняти. Знов же Індийця метис побиває його ж власною зброєю: підступом, обманством і хитростю, крім того грубим матеріялістичним раціоналізмом у відношеню до нього, як до потрібного для демократичної політики виборчого чи революційного бидла — без тіні цієї ідеалізації і цього бажання бачити в ньому християнина, що була прищепила креолам, поширена іспанськими єзуїтами і на Індийців, католицька віра.

Цілі, які здійснює метис при помочі оцих своїх духовних прикмет, не носять якогось вищого характеру. В своїй боротьбі за владу він не захоплюється ніякими ідеями, а виключно жалуванням, посадами і

  1. Caldéron розріжняє два типи цих »полукультурних« — як він каже — республіканських правителів: насильника і хитруна. Перший править як Гун: террором і казармовою дисципліною. Другий: брехнею і крутійствами, вживаючи замість сили: — підкупу і коррупції (ор. с. 343). При чім і в першім і в другім випадку, нічого, крім руїни, з цього правління не виходить.
  2. Garcia-Caldéron цитує арґентинського соціольоґа, який каже, що »метис тільки в третім, четвертім або пятім сполученю з білою расою стає здібним присвоїти собі европейську культуру«. Але в Мексиці процент білої раси, завдяки політичній перевазі і пануванню метиса, весь час якраз зменшується: з шостої частини населеня в 1810 р. вона в р. 1912 упала до двадцятої. Цей реґрес — пише Caldéron — становить велику небезпеку, бо цивілізація Південної Америки залежить од числової переваги іспанських завойовників, від переваги білої раси (ор. с. 338). Мексиканські патріоти мріють про нову европейську імміграцію, про нових »Варягів«. Тільки ж, при сучаснім республіканскім устрої і при пануванню демократичного метиса, ніякий путній »Варяг« — поскільки він не прийде як орґанізована завойовницька сила — в Мексиці не удержиться, а головне, без созвучного йому місцевого ядра, з такого роду пануючою верствою він ніколи національно не засимілюється.