Сторінка:Вячеслав Липинський. Листи до братів-хліборобів 1919—1926 (1926).djvu/399

Матеріал з Вікіджерел
Цю сторінку схвалено

Всякий соціяльний фаталізм єсть тільки проявом слабости волі. Крім того — раз прийнятий — він ще й сам по собі ослаблює волю, а з нею нищить в корінні і саму політичну творчість.

Це здавалось-би чисто теоретичне питання має для нас Українців величезну практичну вагу. Бо памятаймо що браком волюнтаризму і поширеням соціяльного фаталізму в політичнім думаню української провідної верстви пояснюється в великій мірі її нездатність до самовиховуваня, до самодосконаленя, до свідомого вибору методів політичної творчости і в результаті її нездатність до проводу і орґанізації своєї нації, а значить і нездатність нації до окремого індивідуального життя.

Навіщо має ця провідна верства зусиллям свобідної волі поборювати в собі свою недисциплінованість, свій еґоцентризм, свою зненависть до собі подібних, своє руїнництво, свою брехливість, своє інтриґанство, свою демаґоґію, своє зрадництво — навіщо має вона сушити собі голову над ріжницями напр. між республикою і монархією, над демократією і недемократією — коли ⁣»український народ має прекрасну мову, чудову пісню, багату територію і сорок міліонів«, які, при неминучій перемозі світової демократії, автоматично витворять українську націю і дадуть їй власну державу. Навіщо в початках російської революції було робити свідоме і тяжке зусилля в напрямі наприклад сотвореня власної української армії, і по що було притягати до державної праці здатних до цього діла людей, коли ⁣»упадок царської влади«⁣ і ⁣»перемога російської демократії«⁣ мали автоматично принести ⁣»визволеня всім поневоленим націям«. Навіщо за часів Гетьманства було думати про те, чи втягненя (в початках хоч-би і часткове) в сферу українського життя представників місцевої державної історичної традиції, місцевої економічної продукції і місцевої державної фаховости (тоб-то як раз всього того, що найбільше ⁣»демократичній«⁣ Україні бракувало) користне для України чи ні; — по що зусиллям свідомої і свобідної волі було обмежити хоч трохи своє зажерливе бажання влади і задовольнятись посадою головного редактора замість головнокомандуючого армією — коли, по фатальним законам соціялістичної науки, мала тепер настати скрізь влада ⁣»трудового народу«⁣ і тому можна було сміло дати повну свободу своїй стихийній заздрости та зненависти до багатших і до більше в державних справах досвідних ⁣»дворян, ґенералів, поміщиків і фабрикантів«. Навіщо тепер рятувати рештки конаючої України і робити зусилля в напрямі перевірки дотеперішніх політичних методів, що привели до катастрофи; по що хоч тепер почати відноситись поважно і свідомо до кожного свого вчинку в письмі, в слові і в ділі — памятаючи що кожний з цих вчинків має свої наслідки для буття цілої нації — коли большовики однаково ⁣»мусять упасти«⁣ і треба тільки хитро та тайком од инших вгадати, хто ⁣»мусить прийти«⁣ на їх місце — а ⁣»вгадавши«, далі ⁣»своєму нраву не препятствовать«.

Не тільки сучасна демократична інтеліґенція українська, але й всі инші (в тім числі і найбільше державно здатні) верстви українські хворі на брак волюнтаризму, заражені ґанґреною — ослаблючого і так вже слабу од природи українську волю — соціяльного фаталізму. Навіщо самому ставати — думають вони — українським державником; по що самому, своєю свобідною волею і своєю власною силою, робити тяжке зусилля в боротьбі з деструктивним і анти-державним українським руїнником; навіщо стягати на себе всю його зненависть і всі його обвинуваченя в ⁣»кровопийстві«, ⁣»карательстві«, ⁣»поміщицтві«, ⁣»куркульстві«, ⁣»не