Сторінка:Вячеслав Липинський. Листи до братів-хліборобів 1919—1926 (1926).djvu/410

Матеріал з Вікіджерел
Перейти до навігації Перейти до пошуку
Цю сторінку схвалено


на нього оцих протилежних сил. І оця його неоднородність — оця його, коли можна так сказати, випадковість (в порівнані наприклад з однородностю і математичною предопреділеностю руху небесних тіл), хоч і дає широке поле для нашої — на розумнім виборі і свобідній волі опертої — громадської творчости, але незвичайно утруднює нам його пізнання. Крім цього обсервація наша утруднена ще й тим, що ми не стоїмо десь з боку руху, який ми обсервуємо, а самі знаходимось в ньому. Звідци так часте у всіх політичних питаннях перемішуваня причин і наслідків і так частий при розгляді цих питаннь брак обєктивности — тим більші, чим більша емоціональність політиків даної нації і чим слабша їх політична культура.

В ріжнородности форм руху і ріжнородности взаємовідношеня активних та пасивних громадських сил, остається завжди незмінним змагання порушуючої активної меншости здобути собі восприїмчивість на свій рух — на свої ідейні та матеріяльні хотіння — з боку пасивної більшости. Оце змагання і шукання найкращих способів його здійсненя — було, єсть і буде суттю політичної умілости всіх часів і всіх націй. Субєктивно це змагання характеризується завжди бажанням добра: — розвитку і руху вгору; обєктивно воно дуже часто кінчається злом: — упадком і рухом вниз.

Який небудь парламентський посол в сучасній демократичній республиці буде розуміється переконаний, що демократичний метод, при помочі якого він здобув собі для своєї влади (в формі посольського мандату) восприїмчивість пасивних мас, єсть найкращим методом здобування та організації влади, організації громадянства, зберігання держави і руху вгору та розвитку нації. Те саме про свій метод скаже, запанувавший сього дня над голодного і зруйнованою Україною при помочі дикого солдатського бунту, який небудь большовицький комісар; він думає, що його діяльність одчиняє для людськости ворота до земного раю (»вищої ніж капіталістична«) комуністичної доби. У всіх цих поняттях субєктивних треба уміти відріжняти словесну »димову завісу« від реальних хотіннь та вчинків, які ця завіса має прикривати, і від реальних обєктивних наслідків, які ці хотіння та вчинки викликають. Ці-ж хотіння та вчинки залежать — як побачимо далі — од того чи иншого типу людей, якому вони присущі, а їх обєктивна вартість міряється наслідками тих ріжних методів здобування собі восприїмчивости пасивних мас, яких ці типи при реалізації своїх хотіннь, в своїй боротьбі за владу вживають.

Щоб в цьому змаганню — в його субєктивних методах і обєктивних наслідках цих методів — зорієнтуватись, попробуєм зпочатку розглянути зокрема в загальних рисах основні складові частини руху.

Почнем з пізнання того, що витворює і збільшує рух.