Сторінка:Вячеслав Липинський. Листи до братів-хліборобів 1919—1926 (1926).djvu/411

Матеріал з Вікіджерел
Перейти до навігації Перейти до пошуку
Цю сторінку схвалено


32. Основною прикметою руху, яка відріжняє в політичнім громадськім життю провідників від тих, кому дають провід, єсть більше вроджене хотіння поширеня і влади, більший — як ми його назвали — імперіялізм (або ще можна инакше сказати: більший політичний темперамент). Як історично витворюється оцей більший імперіялізм серед певної провідної меншости в нації — про це була мова в попередніх »Листах«.

Див. »Листи« 7, 21, 25, 26 і 27. ІІІ-ої частини. Читачам, вихованим в сучаснім демократичнім способі думаня, важко зрозуміти, чому це провідниками скрізь і завжди єсть сильніща меншість, коли власне всі сучасні демократичні теорії говорять про правління, тоб-то про провід, більшости. Крім сказаного вже з цього приводу в попередніх »Листах«, згадаймо ще як приклад демократичну Францію. При виборах до парламенту в Маї 1914 р. було управнених до голосуванння 11,266.098 виборців. З них голосувало тільки 4,844.206 і вони вибрали кількасот послів, які знов виділили з себе частину, звану »правлячою більшостю«. Значить: 1. з цілої маси виборців тільки у 40,25%, тоб-то у меншости, вистало хотіння влади і політичного темпераменту настільки, щоб дати себе, при помочі всіх засобів демократичної виборчої механіки, потягнути до виборчої урни; 2. що з цієї меншости тільки більше ніж половина формально через своїх послів виконує владу; 3. що фактична влада — дійсний провід, опертий на дійснім імперіялізмі — знаходиться в демократичній республиці в руках горстки партийних лідерів (які призначають послів, ведуть аґітацію, з великим зусиллям розворушують масу і оцим своїм демократичним способом проводу здобувають серед неї восприїмчивість на свої хотіння) і другої горстки, схованих за цими »представниками народу« анонімних представників капіталу, які цю демократичну політику послів фінансують, тоб-то дають їй реальну матеріяльну силу; 4. що все це зусилля в стані розворушити в середньому тільки біля 40% виборців, а решта, тоб-то більшість, абсолютно пасивно відноситься до оцього »правління більшости« і терпить його доти, доки дійсно правляча демократична меншість не стратить свого авторитету і своєї матеріяльної сили. З цією хвилиною вибухає революція, яка знов таки ніколи і нігде не дає влади більшости, а тільки якійсь новій провідній меншости, що оцю революцію викликала, зорґанізувала і для свого хотіння влади восприїмчивість більшости здобути в той чи инший спосіб потрафила.

Імперіялізм лежить в основі всякого громадського руху. І коли мова йде тільки про витворюваня і збільшуваня руху (що, підкреслюю, не рівнозначне з якостю цього руху), то йому сприяють такі прикмети, які цей вроджений, стихийний імперіялізм провідників скріпляють і побільшують.

Між ними перше місце займає віра в правдивість, законність і необхідність своїх хотіннь та своїх вчинків. Віра ця приймає, як побачимо далі, ріжні форми, що рішають про саму якість руху. Тут зазначимо тільки те, що єсть спільне між всіми формами такої віри, що єсть її суттю з погляду проблєму руху, який ми тут розглядаємо.