Сторінка:Вячеслав Липинський. Листи до братів-хліборобів 1919—1926 (1926).djvu/412

Матеріал з Вікіджерел
Перейти до навігації Перейти до пошуку
Цю сторінку схвалено


Само примітивне стихийне хотіння поширеня (духового, матеріального, чи обох вмісті), і нерозривно звязане з ним хотіння влади, служить тільки першим імпульсом до політичної акції, до витворюваня громадського руху. Без нього не можна помислити собі такої акції. По що людина має робити прикре і тяжке зусилля, необхідне для витворюваня і виконуваня руху, коли вона не має ніяких — залежних од успіху цього руху — ні духових ні матеріяльних хотіннь, або має ці хотіння дуже малесенькі? Але розвивається і набірає чим раз більшого розгону ця акція допіру тоді, коли в свідомости людини запанує віра, що її стихийні хотіння, які її женуть до акції, правдиві, законні, необхідні. Иншими словами: рух збільшується в міру того, як люде, витворюючі той рух, починають вірити, що їхня творчість не єсть випливом тільки їх особистого, субєктивного хотіння, але єсть проявом якоїсь вищої од таких субєктивних хотіннь, обєктивної, законної і необхідної правди. Почуття союзу з отою обєктивною правдою, в яку люде вірять, скріпляє безмірно їх стихийні субєктивні хотіння, а тим самим скріпляє і збільшує витворюваний цими хотіннями рух.

На оцій властивости всякої живої і глибокої віри, — властивости, яку прийнято звати містицизмом (він єсть у всіх вірах, навіть в найбільше раціоналістичних, тоб-то вірах в обєктивну правду законів, одкритих і сформулованих людським умом) побудовані всі инші прикмети, що сприяють скріпленю і побільшеню руху.

З оцього містицизму віри випливає завзяття, витривалість і непохитність, без яких активна, витворююча рух, провідна верства ніколи не могла-б здійснити своїх хотіннь. Провідники, що кожного року »міняють віхи«, тоб-то не мають своєї власної глибокої віри, не єсть провідниками, і нація, що має нещастя мати таких провідників, нацією ніколи не стане, бо ніколи своїх національних хотіннь не зреалізує, не доведе до кінця.

Державно і національно-творчі завдання провідної верстви ніколи не обмежуються тільки одним поколінням. Коли у неї нема завзяття, витривалости і непохитности в переведеню своїх ідей і коли нема вірности цим ідеям аж до загину, аж до смерти, то ці ідеї не можуть передаватись дальшим поколінням і не може витворитись державно-національна традиція, без якої не буває розвинених державних націй. Сотвореня наприклад Франції трівало кілька столітть. Увільненя Іспанії від »окупації« Маврів твівало два століття. Зєднаня Італії, якого способи — горіючи хотінням цього зєднаня і з вірою в це зєднаня — намагався пізнати Маккіявель, здійснилось більш ніж в триста літ по його смерти. Чи могли-б статися всі ці факти без провідної верстви, віруючої в законність, правдивість та необхідність своїх вчинків і з цієї своєї віри черпаючої вікове завзяття, витривалість