Перейти до вмісту

Сторінка:Вячеслав Липинський. Листи до братів-хліборобів 1919—1926 (1926).djvu/413

Матеріал з Вікіджерел
Цю сторінку схвалено
та непохитність в здійснюваню своїх хотіннь? Що сталося-б наприклад з Іспанією, коли-б її католицька і вірна своїй королівській династії провідна верства, зневірилась в своїй реліґії та своїй вірности і стала роздумувати над тим, чи може влада магометанських Маврів не була-б ⁣»краща«⁣ для ⁣»іспанського народу«⁣ і ⁣»чи не краще«⁣ було-б їй — іспанській провідній верстві — самій примоститись і пристосуватись до цієї ⁣»народньої«⁣ мавританської влади.

Без містицизму віри не може бути здатности до жертв, яких всяке здійснюваня хотіннь та ідей, всяка поважна політична акція вимагає. Чи можна добувати з себе максимум напруженя (для провідників і орґанізаторів нема 8-ми годинного робочого дня!), і в цьому умовому чи фізичному (оружному) напруженю жертвувати своїм здоровлям і життям, без віри, що ця жертва потрібна для перемоги правди, що вона законна, необхідна?

Патріотизм, на якому будуються держави і нації, це віра, це спокій душі, а не бізнес з надією на ⁣»добрі проценти««, і не акторство з надією на оплески і дарунки юрби. Політичними творцями можуть бути тільки ці, що жертвують собою за те правдиве, добре, законне, необхідне, в яке вони всею душею вірять. Бо за дійсну жертву, потрібну для творчости, не в стані нагородити ані монарх, ані ⁣»признання народне«; вона не оцінюється ані похвалою, ані зисками. Тільки в глибокій вірі вона знаходить своє оправданя і свою внутрішню радість. Тільки вірою можна перемогти змученя од жертв і з віри можна черпати енерґію на нові жертви. Тільки віра рятує од гіркого несмаку, рятує од повної нездатности до дальшого зусилля, яке єсть завжди наслідком безвіря і випливаючого з нього почуття безцільности та непотрібности жертв.

»Dulce et decorum est pro patria mori« — казали старі Римляне. Солодко і почестно було їм умірати за батьківщину, бо вони знали, що складають жертви ⁣»за друзі своя«. За друзі — тоб-то за тих, що однаково, як вони вірили, того самого, що й вони хотіли, і жертву їхню — потрібну для здійсненя заповітів спільної віри — уміли цінити тому, бо і далі буде істнувати ця сама спільна віра і далі за здійсненя її заповітів мусять складатись все нові і нові жертви. І чи не знищать в корінні між собою всяку здатність до жертв такі ⁣»національні«⁣ провідники типу політичних спекулянтів, яких віра залежить ⁣»од орієнтації«; які напр. сьогодня співають славу ⁣»мученикам за ідею держави«, а завтра проголошують гасло, що нація може прекрасно істнувати і без власної держави. Чи може державно істнувати така ⁣»демократична«, на множество ⁣»народніх партій«⁣ поділена нація, яка не витворить в собі одної спільної, всіх обєднуючої, політичної віри; нація, серед якої немислимою стає жертва для батьківщини, для нації, для держави, для своїх, бо цей ⁣»свій«⁣ це найлютіщий ворог, що не жертв і не посвяти для спільної віри, а якоїсь підлости та нікчемних вчинків од земляка свого (щоб тільки могти його скомпромітувати) жде і в них свою найбільшу радість має.