Сторінка:Вячеслав Липинський. Листи до братів-хліборобів 1919—1926 (1926).djvu/414

Матеріал з Вікіджерел
Перейти до навігації Перейти до пошуку
Цю сторінку схвалено


Містицизмом віри опреділяється степінь і характер необхідної для всякої провідної верстви сміливости і здатности на риск. Нема потреби доказувати, що не можуть бути добрими провідниками і вести за собою націю в її тяжкій боротьбі за істнування ці, що бояться і уникають боротьби. Але коли стихийна, примітивна сміливість войовників — тоб-то тих, що боротьби не бояться і її бажають — не має виродитись в глупий індивідуальний авантюризм, або звичайний бандитизм і розбишацтво, вона мусить випливати з віри, мусить бути ублагороднена і оправдана вірою.

Чи таке було-б сьогодня становище України коли-б численні наші сміливі і рисковиті отамани, крім свого примітивного войовничого хотіння поширеня і влади, мали ще й політичну ідеолоґію, і мали єдиновладну (монархічну) державно-національну українську орґанізацію, яка-б оці їхні хотіння та їхню ідеолоґію здержувала, обєднувала та дисциплінувала. Рідко яка країна має так сміливих людей як Україна. Але теж ні в одній країні ця сміливість, через безвіря, безідейність і неорґанізованість, так по пустому, так безглуздо не марнується.

Містицизмом віри міряється також рішучість і певність себе, без яких — особливо в переломових моментах — провідна верства обійтись не може.

Одною з головних причин перемоги большовиків було те, що в цьому хаосі, який запанував по упадку самодержавної петербургської влади, вони зважились йти рішучо і самоупевнено до своєї цілі, не прикриваючи — як всякі демократи — своєї власної непевности і своїх власних ваганнь ріжними »учредительными собраніями« і побрехеньками про »народню суверенність«. Але могли вони це робити тільки тому, що вони мали свою віру і що, при всій її дикости і безглуздости, це була одинока сильна і орґанізована віра серед всеросійського гнилого, безвольного, плаксивого і тільки балакаючого безвіря. Запанувавши, раціоналістичний і побудований на зненависти, містицизм комуністів підрізує в корінні сам свої основи; віра їхня валиться од внутрішнього розкладу. Але не невіруючими скептиками зможуть бути ці, що захочуть бути творцями та провідниками на оставленій большовиками руїні.

Врешті без віри в правдивість, законність і необхідність своїх вчинків не може бути необхідної для провідної верстви поваги до самої себе. Нація з провідною верствою, яка головним своїм завданням вважала-б саморозкладання і опльовуваня самої себе, може бути обєктом, а не субєктом історії. Вона буде відганяти до чужих націй і винищувати у себе все здатне до руху, все активне, — все, що потрібує для своєї акції віри та поваги до своєї віри — і буде вкінці постачати в національних формах, або зовсім одірваних од реального життя ідеалістів літераторів, або шпигів, провокаторів і платних аґентів для провідних верств чужих націй.