Без відповідного обмеженя основних прикмет руху: імперіялізму і містицизму провідної верстви, не може бути серед неї єдности, послуху і внутрішньої дисципліни, які рішають про її здатність до проводу та орґанізації і тим самим рішають про буття або небуття держави та нації.
Чи можлива така єдність і внутрішня дисципліна всякої провідної верстви (навіть найбільше »демократичної«, навіть такої, що себе за найправдивіщих репрезентантів »народу« вважає), коли в цій верстві не виховано прикладом відповідної орґанізації поняття чести, яке здержує поодиноких членів цієї верстви від нечестних, тоб-то для инших шкідливих, вчинків навіть тоді, коли-б ці вчинки були для одиниці дуже користні?
Чи можуть орґанізувати инших і вимагати для себе од инших поваги і послуху ці, що самі ніколи нікого не поважали і не слухали, що не бачили навіть таких людей, які когось поважають та слухають, і що оцим придбаним послухом не навчились здержувати свого власного імперіялізму і своєї віри в абсолютну правдивість та непомильність своїх особистих хотіннь і своїх особистих вчинків?
Чи можуть вимагати од инших вірности для себе і для своїх ідей ці, що самі весь час зраджують: що не уміють обмежити свого кожночасного бажанна влади і поширеня себе (прикритого кожночасно все новими »віхами« якогось нового містицизму) вірностю вже раз установленій владі і вірностю вже раз прийнятим доґмам та ідеям?
Чи врешті можуть довго і добре правити тими слабшими і пасивніщими, з яких складаєтьса всякий »народ«, ці, що своєї більшої сили, яка їх винесла »на чоло народу«, не уміють
