Перейти до вмісту

Сторінка:Вячеслав Липинський. Листи до братів-хліборобів 1919—1926 (1926).djvu/420

Матеріал з Вікіджерел
Цю сторінку схвалено
руху та розвитку сили доти, доки нарешті одна з них в своїм руху не задержиться. Доти, доки не буде вона заплоднена перейнятими від старих панів здержуючими та обмежуючими формами політичної орґанізації і доки, заплоднена ними, не стане вона здатною до проводу, до орґанізації української влади, до здійсненя і втіленя своїх рухових українських поривів та хотіннь.

Форми і способи обмежуваня рухових прикмет провідної верстви бувають, як побачимо далі, ріжні. Але суть їх всіх зводиться до того, що восприїмчивість пасивної більшости на рух провідної активної меншости має свої межі і що цими межами мусить обмежувати себе провідна верства, коли вона хоче дійсно масу за собою повести і для цього восприїмчивість на свій рух серед неї знайти.

Як-би в 1918 р. представники ⁣»українського національного руху«⁣ змогли були бути обмежені здержуючою силою Гетьманства, яке уявляло із себе максимум того, що наша національна несвідома і пасивна маса — перейшовша через сотні літ всеросійського державного життя — могла з ⁣»українського руху«⁣ восприйняти, то всі ми — і ці, що репрезентували ⁣»рух«, і ці, що його намагались здержати та зорґанізувати — сиділи-б і досі на Україні. І на Україні не перемогла-б — викликана необмежним українським національним рухом і врешті знищивша цілковито цей рух — всеросійсько-комуністична реакція.

Одначе необмежене обмеженя рухових прикмет провідної верстви так само шкідливе і руйнуюче для нації, як і їх повне необмеженя. Як останнє веде до хаотичного руху, до конвульсивних киданнь в ріжні сторони, до національного самовирізуваня і повної політичної анархії, так перше кінчиться припиненям всякого руху і розвитку, повним мертвим застоєм. Бо для тяжкого руху нації вгору, для її духового і матеріяльного розвитку, необхідний повсякчасний новий політичний досвід, необхідне все нове шукання і вибір дальших шляхів. Такого політичного досвіду не можна помислити без знання фактів минувшини, без логічного установленя між ними причинового звязку і без активної інтуїтивної праці, яка з цих фактів минувшини і причинового звязку між ними робить висновки і програми для будуччини. Більша чи менша — в залежности од степені розвитку і характеру даної нації — політична свобода необхідна як для такої праці, так і для того, щоб випробувати на ділі правдивість чи фантастичність цих висновків з минувшини та програм будуччини і, використавши правду для дальшого розвитку нації, одкинути шкідливі для цього розвитку фантазії.