Наша демократична провідна верства цей останній метод »будування держав« перевела ще більш блискуче й радикально. Проповідуючи ріжнопартийні гасла націоналістичної і соціялістичної »вільної України«, вона на ділі, при помочі »народнього повстання« (тоб-то анархічним бунтом, позбавленого всякої орґанізації і всяких здержуючих установ, темного та розпорошеного українського громадянства) знищила разом з Гетьманством зародки окремої Української Держави, довела Україну до гіршої ніж татарська, большовицької неволі, і своїм демократичним протидержавним націоналізмом загнала назад в літературне підземелля буйні реальні зародки Української Нації. Отже, можливо точне і ясне розмежування в українській мові всіх цих політичних понятть необхідне, як для зменшеня нашого політичного хаосу, так і для того, щоб політики наші відали принаймні що вони творять.
Всі ці поняття я стараюсь окреслити для потреб політичної умілости і політичної акції. Коли в науці про те що було або єсть, можна говорити про »державу«, »націю«, »територію« і т. д., зовсім абстрактно, то в політиці, як умілости творити те, що має бути, треба завжди бачити за цими абстракціями діла і рух реальних живих людей. Кожний уявляє собі більш менш що таке держава, коли мова йде про вже відомий, вже сотворений факт. Але кожний з нас буде думати про щось инше, коли мова про будову, про твореня ще неістнуючої держави. Щоб порозумітись і установити єдність образів в цих поняттях рухових, динамічних, треба в наукові, статичні — коли можна так сказати: »алґебраїчні« — формули держави, нації, території вставити живий, реальний зміст і треба можливо точно та ясно означити яка жива реальна дійсність криється за тими мертвими абстракціями. Так само треба відноситись і до вживаної деякими політиками-практиками маґічно-заклинательської термінології. Коли нам кажуть: »ми, представники народа«, або »ми, диктатура пролєтаріяту«, то ці самоокресленя треба розглядати не з погляду того, за кого ці люде хочуть щоб їх вважали, а того, чим вони в дійсности єсть, і треба уміти відріжняти у всіх цих поняттях — як було вже вище сказано — словесну димову завісу від того, що в дійсности оця завіса має собою прикривати.
Почнем з найпростіщого поняття: територія. Територія єсть одним з основних матеріяльних чинників політики державної. Але щоб уміти ним користуватись, треба з цієї пасивної нерухомої сили зробити силу порушуючу, активну. Сама по собі територія в динамічно-політичнім розумінню цього слова єсть ніщо. Можна мати прекрасну територію і ніколи не здобути на ній влади, не мати на ній своєї держави та не стати з нею ніколи нацією. Допіру свідомість своєї території і хотіння мати на ній свою окрему владу, свою окрему державу, перетворюють її в активну порушуючу політичну силу. З цієї свідомости і цього хотіння родиться патріотизм: любов до своєї землі, до своєї Батьківщини і до всіх, без виїмку, її мешканців. Патріотизм — свідомість своєї території, а не сама територія — лежить в основі буття і могутности держав.
