в масах авторитет державної влади пануючої там демократії і коли-б маси перестали вірити в законність примусу, виконуваного цею державною владою для оборони і забезпеченя принципів та законів демократії. Знаємо також, що варта ідеолоґія без реалізуючої і поширюючої її сили меча.
Без сили меча, без сили фізичного примусу, яка од початку і до кінця світа була, єсть і буде прероґативою, монополем, ознакою і суттю держави, ніяка сила громадська не може ані забезпечити себе, ані зреалізувати своїх остаточних бажаннь. Тому всяка сила громадська, залежна од більшої здатности до орґанізації продукції чи ідеолоґії, має все нахил до захопленя в більшій або меншій мірі державної влади, бо тільки держава силою меча здатна зреалізувати або забезпечити ті чи инші громадські тенденції. Навіть анархісти, які засадничо поборюють державу, для своєї остаточної перемоги мусіли-б здобути політичну владу, мусіли-б зорґанізувати свою державу хоч-би на те, щоб недопустити до возстановленя тієї держави, яку вони перед тим повалили.
Так могутній сучасний громадський рух, яким являється соціялізм, єсть в суті (подібно, як аналогічна йому колишня боротьба духовенства з живучими тоді по кулачному праву, анархічними феодалами) боротьбою за державну владу між інтеліґенцією (станом орґанізаторів ідеолоґії) і т. зв. буржуазією (станом орґанізаторів сучасної капіталістичної продукції). Боротьба ця ведеться при помочі витвореної бажаючою влади інтеліґенцією соціялістичної ідеолоґії, якою інтеліґенція здобуває собі вплив серед незадоволеної зі своїх панів-патронів народньої робітничої маси і, підіймаючи цю масу проти її дотеперішних (здеморалізованих своїми »демократичними республиками«) буржуазних орґанізаторів, хоче останніх усунути і самій зайняти їх місце в майбутній удержавленій формі (в »соціялістичній орґанізації«) продукції.
Боротьбу, яка ведеться серед самого громадянства між його поодинокими класами і між станом орґанізаторів і станом орґанізованих в межах самих класів — тепер в політичній науці прийнято зачисляти до явищ політики соціяльної, відріжняючи її тим від політики державної, тоб-то політики в старому, класичному розумінню цього слова. Цей поділ постільки невірний, поскільки всяка громадська сила »соціяльна« в своїй політичній акції прямує завжди до опанованя держави і до накиненя, при помочі опанованої держави, своїх хотіннь иншим силам »соціяльним«. Инакше кажучи: всяка сила »соціяльна« має нахил до перетвореня себе в силу державну і таким чином всяка політика соціяльна єсть тільки початковою стадією, яка реалізується (або не реалізується і тоді гине) в політиці державній. Але з другого боку цей поділ єсть раціональний, бо підкреслює ріжницю між державою і громадянством і допомагає не змішувати цих двох зовсім ріжних чинників політичного життя. Старі класичні автори не розріжнювали політики соціяльної від державної тому, що пасивні, завойовані державою, маси, які сьогодня входять в склад громадянства,