Сторінка:Вячеслав Липинський. Листи до братів-хліборобів 1919—1926 (1926).djvu/433

Матеріал з Вікіджерел
Перейти до навігації Перейти до пошуку
Цю сторінку схвалено


прояви своєї більшої сили умілими заходами біля публичної опінії. Сила більшости це новий винахід модерних суспільств і політична штука сучасного державного мужа полягає сьогодня в будженю, підштовхувані: і керуванню цією новою силою (цитую за R. Johannet: Le principe des nationalités p. 387). Розуміється в цій штуці правління сучасного демократичного державного мужа при помочі опінії більшости, всякі факти, що могли-б його зробити несимпатичним цій більшости, мусять старанно закриватись. Не буде-ж справді такий демократичний президент і »представник волі народу« оповідати своїм виборцям про походженя своєї політичної влади. Він не казатиме: правити вами я можу тільки тому, що міцні як сталь своєю войовничою і пуританською єдностю анґлійські виходці, по яких я одідичив державу, завоювали колись індійський народ; відобрали йому його землю; спровадили на цю землю залежних од себе Неґрів та колоністів, і в дальших поколіннях стали багачами, які сотворили оцю »народню демократичну республику«; сотворили республику, а не монархію тому, бо винищений ними індійський народ не мав сили обмежити монархією, потрібну цим багачам для їх спекуляцій, необмежену свободу. Замість того оповідається про »свободу і волю народу«, завдяки якій повстала держава; про перемогу »ідеї справедливости« (репрезентованої республиканськими американськими банкірами) над ідеєю »грубої сили« (репрезентованої монархічними пруськими юнкрами і т. д. і т. д.

Подібними політичними байками не повинні одначе давати дурити себе політики такої нації, яка ще не мала і не має на своїй території окремої, тим чи иншим завойованям сотвореної, держави. Коли такі політики дійсно хочуть »будувати державу«, то вони мусять готовитись до завойованя, а не до виборів. Політичні-ж методи завойованя, необхідного для твореня нових держав, діяметрально протилежні політичним методам мирного проникання при помочі »репрезентації народньої більшости« в уже істнуючі держави. Політика людей, які хочуть мати на Українській Землі свою власну Українську Державу, мусить бути зовсім инша, ніж політика людей, які хочуть бути тільки українськими »народніми« послами до Варшавського сойму, або тільки репрезентантами »українського пролєтаріяту« у всеросійській чрезвичайці. З вищесказаного одначе не випливає, що українська політика державна має полягати в розмахуваню паперовими шабельками і кричанню »слава«, або в підготовці якоїсь »різні« і »заведеню кріпацтва«, як можуть подумати і толкувати це наші панове з демократичних більшостей, що свій спосіб думаня придбали під впливом »умілих заходів біля публичної опінії« правлячих сьогодня демократичних меншостей.

Форми завойованя і випливаючі з нього форми держави бувають ріжні, в залежности од того хто і як завойовує і від того, серед якого громадянства оце завойованя відбувається. Про ріжниці в політичних методах твореня держав і орґанізації громадянства будем говорити тоді, коли розглядатимем самі ці методи. Тут, де мова йде тільки про означеня і розмежування понятть з точки погляду динаміки громадського життя і політичної акції, підкреслимо ще раз:

1. що під поняттям держава — ми розуміємо людей, як правлять, які вже завоювали, вже здобули собі політичну владу