Сторінка:Вячеслав Липинський. Листи до братів-хліборобів 1919—1926 (1926).djvu/434

Матеріал з Вікіджерел
Перейти до навігації Перейти до пошуку
Цю сторінку схвалено


2. що громадянство складається з людей, ще не здобувших собі політичної влади, людей, якими правлять;

3. що коли громадянство, як резервуар сил, бажаючих влади, знаходиться в стані вічної внутрішньої боротьби, вічного кипіння, вічного руху вперед, вічної нерівноваги в боротьбі за владу, то держава, як орґанізація людей, що вже здобули собі владу, має все нахил до здержуваня руху, бо твореня вже твердих, скристалізованих, непорушних форм;

4. що взаємовідношеня між здержуючою силою держави і рухом вперед громадянства опреділяється кращою або гіршою орґанізацією держави і кращою або гіршою (у відношеню до продукції та ідеолоґії) орґанізацією громадянства. Воно може вилитись: а) в нічим необмежений хаотичний та анархічний рух вперед і врешті в самовирізаня тоді, коли громадянство знищить здержуючу силу зле зорґанізованої держави; в) в нічим необмежений мертвий застій і припиненя всякого розвитку тоді, коли держава поневолить слабе, нездатне до орґанізації своєї продукції та ідеолоґії громадянство; с) в гармонійний розвиток тоді, коли сила добре зорґанізованої держави і сила добре зорґанізованого громадянства себе взаємно рівноважать і доповнюють.

Наприклад громадянство, якого продукція зорґанізована на основах, відпорної супроти держави, приватної власности, і якого ідеолоґія репрезентована такою орґанізацією інтеліґенції, яка не поневолена державою, буде у відношеню до держави завжди сильніще від громадянства з удержавленими засобами продукції і з ідеолоґією репрезентованою державою. В випадку першім участь громадянства в державній владі і, залежна од цієї участи, політична свобода та рух вперед будуть великі. В випадку другім участи громадянства в державній владі, політичної свободи і руху вперед зовсім не буде.

Взаємовідношеням держави і громадянства опреділяється закон, розуміючи під цим словом обовязуючі поняття про громадську правду і неправду, про громадське добро і громадське зло, які серед даного громадянства і в даній державі істнують. В основі закону лежить взаємне обмеженя права сильніщих правом слабших і права слабших правом сильніщих: права тих, хто править, правом тих, ким правлять, і навпаки.

Коли держава поневолює громадянство, нищиться закон, бо право сильніщих тоді не обмежено правом слабших і в такій державі панує беззаконня: самодержавство грубої, нічим не обмеженої сили. Але так само нищиться закон, коли громадянство поневолює державу: