Перейти до вмісту

Сторінка:Вячеслав Липинський. Листи до братів-хліборобів 1919—1926 (1926).djvu/442

Матеріал з Вікіджерел
Цю сторінку схвалено

нищать всю ними сотворену ступінь духової та матеріяльної культури; після довгих зусилль доходять до того самого місця розвитку; знов на тім самім місці вирізуються народом під проводом нових кандидатів до влади, і т. д. в безконечність. Розуміється ніякого поступу при оттакім ⁣»природнім розвитку«⁣ не було-б. Не було-б тому, що поступу не можна помислити без досконаленя і розвитку вже істнуючого, яке, щоб могти досконалитись і розвиватись, мусить бути задержуване, мусить бути консервоване.

Не могло-б бути також при такім ⁣»природнім розвитку«⁣ і нації. Бо нація, в розумінню витвореної цілим рядом поколіннь певної суми, иншої ніж у других націй, духової та матеріяльної культури, для самого свого буття вимагає задержуваня і консервованя (а не повсякчасного винищуваня!) цієї вже витвореної національної культури. Коли кожна нова верства провідників вирізувала-б поголовно (чи, що рівнозначне, усувала-б зовсім од влади) попередніх, і разом з ними винищувала-б всю вже витворену нацією культуру та традицію (вже здобутий досвід і вже усвідомлені спільні потреби та аспірації), то при такім ритмі руху ніякої нації на даній території не було-б. Кожні нові кандидати на провідників починали-б таку ⁣»націю«⁣ від себе, инакше-б її розуміли, навіть инакше називали, і в результаті на такій території був би вічний рух до буття нацією, але нації ніколи-б не було і бути не могло.

Що нація твориться в боротьбі з природою: — по лінії здержуваня природних імпульсів, а не розперезаного гасання під їх впливом[1] — по лінії найбільшого, а не найменшого опору — це розуміють здатні до розвитку, навіть дикі племена. У таких племен істнує звичай, що старих людей не убивають всіх, хоч цього дуже хочуть ті сильніщі та молодші, які мають безмірний апетит на призначену для старих мягчу та делікатнішу страву і які кормленя старих ⁣»паразитів«⁣ вважають ⁣»кровопийством, реакцією і противним законам природи визиском народу«. Щоб погодити оці природні поступові змагання молодих з необхідностю для племени збереженя досвіду старих,[2] останніх в певний час
  1. Ріжні ⁣»відродженя нації«⁣ з ⁣»лівого«⁣ боку і писання деяких наших ⁣»фашистів«⁣ та націоналістів з ⁣»правого« — можуть служити яскравими прикладами такого гасання. Воно чим раз більше поширюється в нашій публіцистиці, позбавляючи її тим самим всякого національно творчого і орґанізуючого впливу та значіння.
  2. В міру розвитку цивілізації і поділу громадських функцій (розвиток йде завжди в парі з поділом і спеціялізацією функцій), ⁣»старість«⁣ виявляється не тільки в віці, а і в приналежности до тих ґруп серед даного громадянства на даній території, що вже довго, з покоління в покоління, правили та орґанізовували і тому придбали вже в цілій своїй ґрупі прикмети старости: досвід, традицію, політичну культуру і здержуючі, орґанізуючі чесноти.