Істнування та розвиток нації залежать від такого чи иншого взаємовідношеня консерватизму і поступу; від взаємовідношеня між тим, що вже зроблено, вже сотворено, і тим, що хочеться робити і творити. Иншими словами: буття або небуття нації залежить від взаємовідношеня між людьми, які досі орґанізували та правили, і людьми, які тепер хочуть правити та орґанізувати.
Для зрозуміння і окресленя оцього взаємовідношеня візьмім якийсь один момент руху, прийнявши його за момент вихідний, перший. Вживаючи єдине можливого в політичних науках методу виділюваня і окремого розглядання явищ громадського життя, не будем тут говорити про всі ті обставини, серед яких цей момент народився. Констатуймо тільки факт (який зрештою в кожнім часі і місці все повторюється), що серед даного громадянства, на даній території, певна ґрупа людей, завдяки своїй більшій силі, посіла державну владу, тоб-то можливість вживати матеріяльну силу примусу для здійснюваня своїх хотіннь. В процесі здійснюваня своїх хотіннь при помочі державної влади ці люде мусять весь час боротись з двома, впливаючими на них, але собі взаємно протилежними силами.
Перша з них — найбільше для правлячої верстви небезпечна — це активна, порушуюча, поступова або революцийна сила нових провідників, нових кандидатів до влади. Вони весь час виділяються зпосеред громадянства, і, скріплюючи свій примітивний, молодий, загонистий імперіялізм містицизмом ріжних нових поступових або революцийних ідеолоґій, хочуть усунути дотеперішніх правителів і самі — для здійсненя своїх поступових або революцийних хотіннь — захопити державну владу.
Друга — це пасивна, задержуюча, або реакцийна сила народніх мас. Вони силою своєї інертности і тяжкостю маси ставлять завжди опір хотінням правлячої верстви і ця верства мусить їх по шляху здійснюваня своїх хотіннь за собою тягнути, обмежуючи весь час свої хотіння і свою силу примусу (свою владу державну, вживану для здійснюваня хотіннь) — степеню восприімчивости цих мас. З
