хвилиною, коли ця восприїмчивість слабне, коли авторитет держави падає, маси — під впливом нових кандидатів до державної влади, чигаючих на момент слабости дотеперішніх правителів — починають проявляти своє незадоволеня, або роблять революцію, як що сила старих правителів вже зовсім ослабла.
Таким чином, в процесі руху нації, держава, як матеріяльне знаряддя примусу, єсть реґулятором цього руху. Коли вжити образного порівнання, вона, у відношеню до внутрішніх, собі протилежних, сил підлеглого їй громадянства, єсть уздою на панів, а двигачем для народу. І нормальний гармонійний рух та розвиток цілої нації може відбуватись тільки тоді, коли »пани« (орґанізатори продукції та ідеолоґії громадянства) в своїх змаганнях вперед, до поширеня свого впливу і захопленя влади, сильною державою добре загнуздані, і коли »народ« (пасивна маса громадянства, яку порушують і революціонізують ріжні активніщі пани) цею самою державою весь час поволі підважується за поступовими змаганнями панів, відповідно до його восприїмчивости на рух. Міряється-ж ця восприїмчивість народня тою степеню духової та матеріяльної (тоб-то звязаної з ідеолоґією та продукцією) культури, яку маси вже в попереднім розвитку собі присвоїли і в своїх поняттях узаконили.
Ця проста політична істина в політичній практиці: в твореню і реґульованю руху — дуже часто забувається. Часто поступові пани, піднявши проти держави народ, ослаблюють державу і дають в рухові нації перевагу громадянству. Тоді рознуздуються пани і, позбавлений сильного державного гальма, національний віз летить чим раз швидче вперед, тягнутий рознузданими панами в ріжні боки. Це продовжується доти, доки під напором народньої тяжести (якої вже не підважує тепер поволі за загнузданими панами орґанізована і авторитетна сила державна) не лусне розтарахканий своєю рознузданностю панський поступовий мотор. В цей момент винищуються народом (під проводом крайніх, найбільше революцийних, провідників) захопивші та ослабивші було державну владу перші поступові пани. Замість держави заслабої, твориться тоді держава засильна, і задержаний нею національний віз починає котитися назад. Бо по знищеню поступових панів і поневоленю державою громадянства, нема вже кому порушувати народ. Він силою своєї інертности тягне націю вниз, хоч його, як це бачимо наприклад у большовиків, батожить всіми силами абсолютистична держава, шукаючи »єдиненія«, чи то пак »смички« з народом, примушуючи його брати участь в »державнім будівництві«, творити ріжні »совіти« і робити »рабоче-крестьянскій« рух під примусом нагайки, бо ці, що цей рух самі з власної волі колись робили, опинились вже всі в чрезвичайці. »Амністія і свобода« для »панів« напевно розбурхали-б цей »народній« рух. Але їх не може дати.абсолютистична комуністична держава, коли хоче істнувати. Істнуючи-ж, вона не може примусити народ творити рух, необхідний хоча-би для розвитку
