Сторінка:Вячеслав Липинський. Листи до братів-хліборобів 1919—1926 (1926).djvu/453

Матеріал з Вікіджерел
Перейти до навігації Перейти до пошуку
Цю сторінку схвалено


Дві сили, як сказано вище, грають головну порушуючу ролі в життю, в рухові людських громад: продукція і ідеолоґія. Політично кожна з цих сил, для здійсненя своїх хотіннь, хоче в той чи инший спосіб опанувати державу, хоче мати в своїх руках силу примусу, силу меча. Отже перш за все відношеня до меча мусить інтересувати політика, в якого умілости меч грає реалізуючу і рішаючу ролю.

У відношеню стихийних людських хотіннь до діл меча бачимо два основні типи цих хотіннь: тип войовника і не-войовника.

Одну із характерних між ними ріжниць висловив образово в звістному чотировірші російський поет: »Все мое — сказало злато; Все мое — сказалъ булатъ; Все куплю — сказало злато; Все возьму — сказалъ булатъ«. Де цього треба ще додати: »все моє — сказало слово«, яке для здійсненя свого хотіння має силу суґестії і діялєктики.

Войовник це той, який хоче і може для здійсненя своїх хотіннь ризикувати своїм власним життям і взяти меч сам персонально в свої руки. Не-войовник — це той, який для здійсненя своїх хотіннь хоче силою примусу, силою меча, в той чи инший спосіб — чи при помочі золота, чи при помочі слова — заволодіти, але не хоче ризикувати своїм життям і брати цього меча в свої власні руки. З цієї основно: ріжниці стихийних хотіннь цих двох людських типів випливають ріжниці в їх способах політичної акції і ріжниці в наслідках, які ці ріжні способи акції за собою ведуть.

Коли наприклад двоє людей цього ріжного типу кажуть і роблять щось одне то воно зовсім не єсть одне, а у всякому разі в своїх результатах воно єсть ріжне: si duo faciunt idem, non est idem — як каже звістна латинська приказка. Як ще наприклад серед якоїсь недержавної нації ці двоє людей кажуть обидва, що вони самостійники, то перший, маючи вроджений нахил до ризикованя власним життям для здійсненя своїх хотіннь, буде найбільшу увагу присвячувати справам внутрішньої політичної орґанізації, орґанізування себе і своєї нації, бо тільки добра орґанізація може забезпечити його життя в процесі боротьби і ризикованя життям. Другий натомість, не маючи вродженого нахилу до ризикованя своїм життям, буде найбільшу увагу присвячувати шуканню такої »доброї орієнтації«, яка-б дозволила йому чиюсь чужу (в тім числі, наприклад — »народню«) силу примусу для здійсненя своїх самостійницьких хотіннь використати і, пристосувавшись до неї, без ризика собою, самостійність одержати. Розуміється наслідки цієї державницької акції і форми держави, які вона дасть, будуть в обох цих випадках зовсім ріжні, як про це буде мова в дальшому викладі.

Не треба — що найважніще — забувати, що рухові прикмети, присущі і більшій чи меншій мірі кожній людині, будь вона войовничого чи невойовничого типу, дають ріжні форми руху в залежности власне од того типу, якому вони при-