Звідки беруться, тоб-то як в процесі історії повстають ці три основні громадські типи — про це була мова в попередній частині моїх »Листів«. Дідичність і вихованя: — те, що вже сотворено попереднім життям, і те, що твориться нашим власним зусиллям на будуччину — ось підстави істнування цих окремих типів. Наприклад прикмети типу войовничого можна одідичити, але їх невідповідним методом вихованя (розуміючи під вихованям і весь систем орґанізації даної нації) зовсім знищити. Так само, як відповідним вихованям можна ті чи инші одідичені прикмети розвинути і зміцнити.
Загально можна сказати, що войовничість чи невойовничість залежать більше од дідичности (раси), а відносини до продукції (продуцент чи непродуцент) од способу життя і вихованя даного ідивідуума. Иншими словами легче в даній нації виховати тип продуцента, ніж тип войовника, як що вона цього останнього типу вже по попередніх поколіннях не одідичила. Тому, наприклад, легчий перехід охлократії (методу орґанізації войовників-непродуцентів) в класократію (метод орґанізації войовників-продуцентів), ніж демократії (метод орґанізації невойовників) в класократію. Наші войовники Варяги, які в Галицько-Волинській Державі перетворились з кочових купців в осілих продуцентів землевласників; наші войовники козаки, які, після періоду степового і морського розбишацтва, »сіли в землю« по своїм хуторам, можуть служити нашими власними історичними прикладами такого переходу. Практичний політичний висновок на будуччину з цих теоретичних заложень такий, що нам легче здобути національну державу (класократичну) після панування на нашій землі войовничої охлократії (напр. большовиків), ніж після панування невойовничої демократії (напр., як-би ми опинились у всеросійській демократичній республиці і дали їй час нашу войовничу верству здеморалізувати та розпорошити, а решту »нації« в становищі, посідаючих суверенне право виборче, галушкожерів »Провансальців« закріпити).
Кожному з нас, вже з самої одідиченої нами природи, один з них типів може бути близчий або дальший, більше або менше симпатичний. Кожний з нас, по своїм вродженим хотінням, буде стихийно намагатись в своїй політичній практиці до вихованя, поширеня і перемоги свого типу. Але політик-державник, при пізнаванню того матеріялу, з якого він береться політично творити, повинен своїм розумом і волею панувати над своїми особистими симпатіями та антипатіями. Можна і слід поборювати той метод орґанізації, який, даючи перевагу одному з цих типів, веде цілу націю в даних реальних умовах її істнування, зо всіми її типами, до загибелі.
