Сторінка:Вячеслав Липинський. Листи до братів-хліборобів 1919—1926 (1926).djvu/463

Матеріал з Вікіджерел
Перейти до навігації Перейти до пошуку
Цю сторінку схвалено


Але поборюваня даного політичного методу орґанізації не повинно бути сполучено зі зненавистю до даного політичного типу, як такого, і воно не повинно бути рівнозначне з поборюваням самого цього типу. Політик-державник повинен памятати, що всі ці три громадські типи реально істнують, значить вони в громадському життю всі потрібні. Людство мабуть швидко себе винищило-б, коли-б воно складалось з самих войовників; воно-б зогнило, коли-б його творили самі не-войовники. По законам контрасту і взаємного доповнюваня розвиваються в людських громадах всі ці типи і одного без инших помислити собі в життю нормальних громадських політичних творів — держав і націй — не можливо.

Отже завданням політика-державника не має бути змагання до винищеня якогось типу. Таке змагання принесе даній нації тільки руїну. Політик-державник повинен знати, які політичні наслідки веде за собою для держави і нації політична перемога, політичне панування, кожного з цих типів. І, відповідно до того, які завдання він ставить перед цілою своєю нацією і перед самим собою, як членом нації, він може напруженям свого розуму і волі в той чи инший спосіб допомагати перемозі того типу, якого панування сприяє власне цим завданням. Але така перемога не повинна бути рівнозначна з винищеням инших типів. Як побачимо далі найкращий метод здобування та орґанізації влади єсть той, що забезпечує всім цим типам гармонійне співжиття в державі.

Перемога на Україні типу войовника, без якої не може бути держави, не буде ніколи ціллю змаганнь Українців невойовників, які не хочуть Української Держави, або не вірять в її істнування. Натомість вона мусить бути ціллю змагань українських політиків-державників. Але це не значить, що політики-державники тим самим повинні змагати до винищеня наприклад Українців »культурників«. Навпаки, цей тип вони мусять берігти, бо і він необхідний для будови держави, тоб-то для орґанізації завойованя під проводом типу войовничого. Діло йде тільки про місце даного типу в данім методі орґанізації.

Метод здобування та орґанізації влади, який веде до політичної перемоги типу войовників-продуцентів я назвав класократією; метод, який веде до перемоги типу войовників-непродуцентів — охлократією; врешті метод, при якому влада опиняється в руках невойовників продуцентів і непродуцентів — демократією.

Розуміється назви ці умовні: це єсть слова (може й не вповні вдатні — про це не беруся судити), які я взяв для означеня певної реальної дійсности, а не якісь маґічні заклинання, які мають переіначувати дійсність. Хто, прочитавши мої »Листи«, скаже: