Сторінка:Вячеслав Липинський. Листи до братів-хліборобів 1919—1926 (1926).djvu/466

Матеріал з Вікіджерел
Перейти до навігації Перейти до пошуку
Цю сторінку схвалено


яка живе на даній території, і що доля держави залежить від того, як окреслить своє відношеня до держави кожна людина на даній території, він не має права при досліджуванні України обминати, як в минувшині так і в сучасности, ні одної ґрупи місцевих людей, на цій підставі, що вони, мовляв, не ці, яких йому треба.

Українського державника не треба, повторяю, утотожнювати з проповідниками комуністичного чи есерівського раю; ані з борцями за права народньої чи не народньої мови; ані зі спеціялістами по поборюваню »панського«, »буржуазного«, »соціялістичного«, »російського«, »польського«, »українського«, чи ще якогось иншого »сатани« на Україні. Для них всіх: своїм, близьким, співгорожанином, людиною одної нації — може бути »тільки соціяліст« або тільки не-соціяліст; »тільки народ«, або »тільки культурні верстви«; тільки ці, що говорять »мовою Гоголя«, тільки ці, що говорять »мовою Шевченка«, або тільки ці, що говорять »мовою Сенкевича«; »тільки малороси (Русскіе)«, »тільки малополяне (Поляки)«, або »тільки не одні і не другі«; тільки нащадки »Русів«, тільки сини »Полян«, або тільки ці, що в собі »кров козацьку« почувають; »тільки православні«, »тільки католики« або »тільки уніяти« і т. д. і т. д. Для українського державника: Українцем, своїм, близьким, людиною одної нації — єсть кожна людина, що органічно (місцем осідку і праці) звязана з Україною; не-Українцем, чужим, людиною чужої нації (що не значить конче: ворогом), єсть кожний мешканець иншої землі, хоч-би він визнавав ту саму віру, належав до того самого стану чи класу, говорив тою самою мовою, і хоч-би в його жилах текла та сама кров одних і тих самих предків. З територіяльної: — політичної і патріотичної — форми національної свідомости може вирости Українська Держава і Українська Нація. З форми національної свідомости екстериторіяльної: — віроісповідної, культурної, станової, племінно-расової — можуть виростати на Українській Землі, як гриби по дощу, ріжні численні взаємно себе вирізуючі секти, але з ними не може бути ані Української Держави, ані Української Нації. Популярне гасло — »Україна для Українців« — український державник мусить розуміти так: »Україна для всіх, що живуть на Українській Землі«. Коли »Українцями« стане тільки одна ґрупа мешканців України, то инші місцеві ґрупи сполучаться з мешканцями чужих земель і спільними силами побють, як завжди досі побивали, цю ґрупу, що схоче монополізувати для себе Україну.

Досліджувати Україну можна з точки погляду лєґенди або дійсности: так, як хочеться щоб було, або так, як в дійсности єсть. Обидва ці способи добрі, але кожний на своїм місці і в своїм часі. Наприклад людина, хвора на таку форму сухіт, яку можна вилічити, напевно помре з одчаю, коли весь час буде думати про смертельну небезпеку від своєї хвороби і не буде підбадьорувати себе споминами про своє колишнє здоровля та надією на його возстановленя. Але так само помре вона передчасно і тоді, коли уперто не буде хотіти бачити своєї хвороби та окреслити її степінь і форму. Те саме можна сказати і про хронічно хворі нації. Без лєґенд вони не можуть