Нація поневолена єсть завжди нацією державною, яку придушує і позбавляє держави на якийсь час своєю більшою силою чужоземна нація державна. Тому нація поневолена випростовується і відбудовує свою державу зразу, як тільки цей зовнішній чужоземний натиск ослабне. Вона не звязана орґанічно з чужоземною владою, вона вся відчуває поневоленя цією владою і вона має в собі хоч і в поневоленому, придушеному стані, але всі елєменти потрібні для будови держави.
На територію громадянства недержавного чужоземна влада приходить завжди покликана частиною цього громадянства. Але, не знаходячи ніколи для себе піддержки инших його частин, тоб-то однодушної піддержки цілого місцевого громадянства, чужоземна влада спірається при будові держави на свої метропольні сили і править таким громадянством, як колонією, зі своїх метропольних центрів. Тому нація недержавна, по упадку своєї метропольної влади, ніколи не може випростуватись і будувати свою державу так, як нація поневолена. Вона своєю, покликавшою чужоземну владу, частиною орґанічно звязана з метропольною владою; вона не вся відчуває державне поневоленя; вона не має в готовій вже формі всіх елєментів, потрібних для будови держави.
Отже, при абсолютній неоднаковости цих хвороб, і ліченя їх мусить бути абсолютно ріжне. Коли нація поневолена може всю свою увагу і енерґію зосередкувати наприклад на політиці зовнішній — на знайденю десь з боку такого союзника (такої »орієнтації«), який-би їй допоміг позбутися гнету чужоземної держави, то нація недержавна мусить всю свою енерґію і увагу зосередкувати на питаннях політики внутрішньої. Хвороба недержавности має своє джерело не в причинах зовнішніх — вона не травматичного походженя, як хвороба поневолености — а викликана вона причинами внутрішніми, орґанічними, без усуненя яких ніякі найбільше сприяючі зовнішні умови, ніякі найвірніщі союзники, ніякі, навіть найкращі, зовнішні »орієнтації«, абсолютно нічого не поможуть.
Для ілюстрації кілька практичних політичних висновків з вищесказаного.
1. Все, що сприяє розвиткові почуття єдности між всіми мешканцями України, будує Україну, і руйнує її все, що їх розєднує. Напр. розвиток спільного всім почуття спільної території — почавши від якоїсь найбільше »куцої« територіяльної автономії (хоч-би навіть такої, як колишні земства в Росії), до найвищого сучасного нашого, державного вже, прояву цієї територіяльности: Гетьманства 1918 р. — сприяє нашому виліченю з хвороби недержавности. Побільшують натомість цю хворобу до смертельности всякі екстериторіяльні